Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Якась стара жінка нам розповіла, — мовив він невпевнено. — Після того як феї, яких взяв з собою Вогнерукий, раптово перетворились на попіл, ми ще раз ходили в Каприкорнове село. Він хотів з'ясувати, чи з іншими сталося те саме. В усьому селі ані душі, навіть дворняг нема. Лише попіл. Ми спробували довідатись у сусідньому селі і… ну ми там і почули, що якась товста жінка бурмотіла про мертвих фей і що, на щастя, не повмирали люди, які зараз у неї…

Елінор усвідомила свою провину. Вона опустила погляд і змела крихти з тарілки.

— Чорт забирай, промимрила вона. — Так. Я забагато розповіла, в цьому магазині, з якого вам дзвонила. Я була така збентежена після того, як повернулася з порожнього села! Хіба я могла здогадатися, що ці базарні баби все розкажуть Сіркодзьобу? Відколи старші жінки розмовляють з отаким?

«Або з таким, як Баста», — додала подумки Меґі.

Фарид лише здвигнув плечима і зашкутильгав заліпленими ногами по кухні.

— Вогнерукий все одно здогадався, що ви тут, — сказав він. — Якось ми навіть приходили, бо він хотів довідатись, як у неї справи. — Хлопець кивнув головою в Резин бік.

Елінор зневажливо фиркнула.

— Він хотів довідатись? Як люб'язно. — Їй ніколи не подобався Вогнерукий, і те, що він вкрав у Мо книжку, ще більше її розлючувало.

Реза ж усміхнулась, але так, щоб не побачила Елінор.

Меґі добре пам'ятала той ранок. Даріус приніс мамі дивні маленькі в'язки, які знайшов перед дверима: свічку, олівці і коробку сірників, зв'язаних веронікою з блакитними квітами. Меґі відразу зрозуміла, від кого вони. І Реза також.

— Так! — сказала Елінор, барабанячи ножем по тарілці — Дуже добре, що Сіркодзьоб знову там, де й має бути. Тільки подумаю, що він по ночах тиняється навколо мого дому! Шкода лише, що він не прихопив Басту з собою.

Баста. Коли Елінор промовила це ім'я, Реза підвелася зі стільця, вибігла в коридор і повернулася з телефоном. Вона простягнула слухавку Меґі, а другою рукою почала так схвильовано жестикулювати, що навіть Меґі було важко прочитати її знаки. Але врешті-решт вона зрозуміла.

Слід подзвонити Мо. Звичайно.

Мо довго не підходив до телефону. Певно, саме працював. Коли Мо був у відрядженні, він працював до пізньої ночі, щоб швидше повернутися додому.

— Меґі? — Він здивувався. Можливо, він подумав, вона дзвонить через сварку, але кого зараз цікавила їхня дурнувата сварка? Минуло кілька хвилин, поки тато зрозумів, що сталося. — Повільніше, Меґі! — повторював він знову і знову. — Повільніше.

Легше сказати, ніж зробити, коли серце вистрибує, а Баста вже напевно чекає перед хвірткою. Меґі не наважилася додумати цю думку до кінця.

Мо, проте, був на диво спокійний, немов знав, що минуле їх наздожене ще раз.

«Історії ніколи не закінчуються, Меґі, — якось мовив він. — Навіть якщо книжки намагаються нас одурити і переконати в протилежному. Історії завжди продовжуються, вони не закінчуються на останній сторінці й не починаються на першій».

— Елінор ввімкнула сигналізацію? — спитав він.

— Так.