Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Роксана! — прошепотів Орфей. — Прекрасна шпільманка… — Він засоромлено поправив окуляри і вклонився. — Можна відрекомендуватися? Моє ім'я Орфей. Я був… товаришем Вогнерукого. Так, думаю, можна сказати.

— Меґі! — сказала затинаючись Реза. — Як він сюди потрапив?

Меґі мимоволі сховала записник з текстом Феноліо за спину.

— Як справи в Елінор? — накинулась Реза на Орфея. — І в Даріуса? Що ти з ними зробив?

— Нічого! — Орфей був такий збентежений, що навіть не помітив, що жінка, яка раніше розмовляла лише пальцями, знову мала голос. — Я намагався навчити їх ставитись до книжок спокійніше. Вони зберігають їх, як пришпилених комах, кожну на своєму місці! Книжки хочуть відчути повітря між сторінок і читачеві пальці…

— Ти не схожий на друга Вогнерукого, — перебила Роксана. — Але якщо збираєшся з ним попрощатися, прощайся вже, бо я забираю його з собою.

— Забираєш із собою? Що ти таке кажеш? — Фарид став їй на дорозі. — Орфей тут, щоб його повернути!

— Геть з моїх очей! — крикнула Роксана. — Коли я вперше побачила тебе на своєму подвір’ї, вже тоді зрозуміла, що ти принесеш лихо. Померти мусив ти, а не він.

— Послухай! — прошепотіла Меґі до Рези. — Вогнерукий справдив слова з легенди, він повернув Фарида з мертвих. Слова, Роксано! Вони роблять дивні речі. Орфей на них розуміється!

— О так, розуміюся! — Орфей поспіхом підійшов до Роксани. — Я змайстрував йому двері зі слів, щоб він повернувся до тебе, він тобі не розповідав?

Роксана недовірливо глянула на нього. Орфей вів далі.

— І я напишу для нього щось, що поверне його зі світу мертвих. Я знайду слова, смачні і п'янкі, як запах лілії, слова, які задурманять смерть, і вона відпустить свої холодні пальці, якими схопила його гаряче серце! — Усмішка засяяла на його обличчі, наче він зачаровувався своєю майбутньою величчю.

Роксана похитала головою, наче хотіла звільнитися від чарів його голосу, і задула свічки довкола Вогнерукого.

— Тепер я розумію, — сказала вона й накрила Вогнерукого плащем. — Ти чарівник. Якось я ходила до чарівника, коли померла наша наймолодша донька. Хто ходить до чарівників, той у розпачі, вони це знають. Вони живляться фальшивими надіями, мов ворони мертвим м'ясом. Він давав такі ж солодкі обіцянки, як і ти. Обіцяв те, чого я найпалкіше хотіла. Всі вони так роблять. Вони обіцяють повернути те, що люди втратили назавжди: дитину, друга або чоловіка.

Роксана накрила плащем застигле обличчя Вогнерукого.

— Я таким обіцянкам не вірю. Вони тільки посилюють біль. Я заберу його з собою в Омбру і знайду місце, де його ніхто не турбуватиме: ні Змієголов, ні вовки, ні феї. Коли моє волосся посивіє, він ще виглядатиме так, наче спить. Кропива розповіла, як можна зберегти тіло, навіть якщо душа давно його покинула.

— Ти скажеш мені, правда? — Фаридів голос тремтів, наче він знав відповідь. — Ти ж скажеш, куди віднесеш його?

— Ні, — відповіла Роксана. — Тобі останньому в цьому світі.

Куди?

Велетень відхилився на кріслі.