Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

Вони всі чекали на відповідь, навіть Чорний Принц. Він бачив це по їхніх обличчях.

— О, ні, — сказав вій. — Я можу померти. Повір мені, я це добре відчув. А щодо Змієголова, здається, я зробив його безсмертним. Та ненадовго.

— Що ти маєш на увазі? — Хапалова усмішка застигла на його грубому обличчі.

— Наразі ніщо не в змозі вбити Змієголова: жоден меч, жоден ніж, жодна хвороба. Книжка, яку я для нього переплів, захищає його. Але ця книжка — і його смерть. Він тішитиметься з неї лише кілька тижнів.

— Чому? — запитав хлопець.

— О, це не дуже важко, вкоротити життя книжці. І, без сумніву, палітурник на цьому розуміється. Це моє ремесло, навіть коли всі думають інакше. Зазвичай я не вбиваю книжку. Навпаки, мене кличуть, щоб продовжити її життя. А в цьому випадку мені, на жаль, довелося вкоротити їй віку. Зрештою, я не хотів бути винним у тому, що Змієголов на віки вічні засяде на троні і гаятиме час, вішаючи шпільманів.

— Ти все-таки чаклун! — захрипів Хапало.

— Ні, — відповів Мо. — Я — палітурник.

— Ідіть вже! — Принців голос обірвав розмову. — Йдіть і зробіть ноші для поранених.

Чорний Принц махнув Мо, щоб той ішов з ним.

— Кілька тижнів, — повторив він, коли зайшли до штольні. — А точніше, скільки це тижнів?

Скільки? Навіть Мо не знав. Якщо не помітять, що він зробив, усе закінчиться швидко.

— Не дуже багато, — відповів він.

— І вони не зможуть врятувати книжку?

— Ні.

Принц усміхнувся. Це перша усмішка, яку Мо побачив на його темному обличчі.

— Сойко, ці новини тішать. Знаєш, дуже легко втратити запал, коли борешся проти безсмертного ворога. Але ти ж розумієш, що він ще настирливіше тебе переслідуватиме, коли помітить, що ти його обдурив?

Тому Мо нічого й не розповів Меґі, а потайки зробив, що мусив зробити, коли вона спала. Він не хотів, щоб Змієголов прочитав на її обличчі страх.

— Я не планую вертатися по цей бік лісу, — сказав Мо. — Можливо, біля Омбри знайдеться добрий сховок для нас.

Принц знову всміхнувся.