Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Добре. Без сумніву, краще, ніж у тебе. Вона і Феноліо намагаються змінити хід історії на краще.

Реза однією рукою обхопила ґрати, другою — його руку.

— Де вона зараз?

— Думаю, з батьком. — Вогнерукий побачив страх у її обличчі. — Так, я знаю, він сидить у вежі, але вона так захотіла. Це все частина плану, який придумав Феноліо.

— Як справи в Мо?

Ревнощі ще дошкуляли. Серце така нерозумна річ.

— Кажуть, йому краще, а завдяки Меґі його поки що не вішатимуть, отже, не сумуй. Твоя донька і Феноліо придумали щось дуже розумне, щоб його врятувати. Його, і тебе, і решту полонених…

Наближалися кроки. Вогнерукий відпустив Резину руку й відступив. Кроки затихли.

— Ти ще тут? — Її очі обмацували темряву.

— Так. — Він узяв її пальці в долоню. — Останнім часом ми бачимося виключно в темницях! Скільки часу треба твоєму чоловікові, щоб зробити книжку?

— Книжку?

— Так. Це божевільна оповідка, але її написав Феноліо, і твоя донька її прочитала, тому, схоже, вона справдиться.

Реза просунула руку крізь ґрати і водила рукою в темряві, поки не натрапила на його обличчя.

— Ти таки невидимий! Як тобі вдається?

Вона цікавилася всім, чого ще не знала, немов маленька дівчинка. Вогнерукий завжди це в ній любив.

— Всього-на-всього старий феїн фокус! — Її пальці провели по рубцях на його щоці.

«Чому ти не можеш їй допомогти, Вогнерукий? Вона ще збожеволіє тут унизу! Якщо вбити вартового? Але там ще сходи, безкінечні сходи, а потім замок, велике подвір'я і лиса вершина пагорба — жодного місця, де б сховатися, жодного дерева, щоб її сховати. Лише каміння і солдати».

— А що з твоєю дружиною? — В неї гарний голос. — Ти її знайшов?

— Так.

— Що ти їй розповів?