Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Гей, Басто! Знаю, що ти любиш сам себе послухати, проте нехай він нас нарешті відведе. — Зарізячин голос прозвучав мов кумкання жаб уночі на пагорбах. Зарізяка з жаб'ячим голосом.

— Розпитати його ми можемо й пізніше, зараз мусимо відшукати решту! — квапив він. — Хтозна, що ще накоїть цей мертвий князь! А якщо він нас більше не випустить зі своїх клятих воріт? Що, коли він навздогін пошле своїх солдатів?

Баста, зітхнувши, встромив ножа знову під пасок.

— Гаразд, ти маєш рацію, — сказав він понуро. — Поспішати не варто. Випитувати — це мистецтво, справжнє мистецтво.

Він грубо схопив Феноліо за руку, заломив її і штовхнув старого до дверей.

— Як у давні часи, правда? — прошепотів Баста йому на вухо. — Я тебе вже виштовхував з твого дому, пам'ятаєш? Поводься так само добре, як і тоді — трохи житимеш. А коли проходитимемо повз жінку, яка у дворі годує свиней, скажи їй, що ми зайшли, щоб відвести тебе до давньої приятельки, зрозумів?

Феноліо кивнув. Мінерва не повірить жодному його слову, та, можливо, вона таки покличе когось на допомогу?

Бастина рука вже лежала на клинку, як знову почулися кроки східцями вгору. Стара деревина скрипіла й тріщала. Дітлахи. О, ні, тільки не це! Утім, крізь двері пролунав не дитячий голос.

— Чорнильний ткачу?

Баста кинув стурбований погляд на Зарізяку, а Феноліо впізнав голос: Хмароходець, старий канатоходець, який вже приносив йому звісточку від Чорного Принца. Той, напевно, не стане у пригоді зі своєю негнучкою ногою! Та яка новина привела його сюди? Може, Чорний Принц щось чув про Меґі?

Баста скерував Зарізяку ліворуч, а сам став праворуч від дверей. Потім дав сигнал Феноліо — і знову вийняв ножа з-під паска.

Феноліо відчинив двері. Вони були такі низькі, що старий щоразу пригинав голову, коли проходив крізь них. Хмароходець тер коліно.

— Кляті сходи! — сварився він. — Круті й порохняві. Добре, хоч ти на місці, і мені не треба підніматися ще раз. Ось. — Він обернувся, немов старий будинок мав вуха, і засунув руку до шкіряної сумки. — Дівчинка, яка мешкає у тебе, надіслала тобі ось це. — Він простягнув йому шматок паперу, що скидався на сторінку з записничка Меґі. Меґі ненавиділа виривати сторінки з книжки. Отже, звістка мала бути дуже важлива. Баста відразу ж і відбере її в нього.

— Ну, тримай! — Хмароходець нетерпляче сунув аркуш йому під носа. — Знаєш, як я поспішав принести тобі це?

Феноліо схопив листок. Він знав лиш: Басті не можна отримати повідомлення Меґі. Нізащо. Його пальці міцно вп'ялися в папір.

— Послухай! — вів далі Хмароходець. — Змієголов напав на таємний табір. Вогнерукий…

Феноліо майже непомітно хитнув головою.

— Чудово. Дуже дякую, знаєш, у мене саме гості, — сказав він, намагаючись розповісти очима про те, що не могли промовити його вуста. Він водив ними то вліво, то вправо, немов вони, як палець, могли вказати туди, де Баста і Зарізяка чекали за дверима.

Хмароходець відступив крок назад.

— Тікай! — вигукнув Феноліо і вистрибнув з дверей.