Розділ «Частина перша»

Лорен Стервесант і я дивились один на одного, не мовлячи й слова. Ми стали свідками чуда.

Я прокинувся від ревучого кошмару з крові, полум’я й диму, від жахіття блискучих чорних облич й омитих потом тіл, освітлених тріскучими спалахами вогню, від верещання помираючих і звірячого реву голосів, що похлиналися в крові. Пам’ять примушувала мене відсапуватись і задихатись, і її кошмари й жах залишалися зі мною ще довго після того, як я зрозумів, що перебуваю сам-один у своїй хатині посеред зануреної в тишу ночі.

Я увімкнув лампу біля ліжка й подивився на годинник. Було ще рано, десь перед одинадцятою годиною. Я відгорнув свої простирадла й підхопився на ноги, з подивом відчувши, що ноги мені тремтять, а моє дихання уривається. За кожним віддихом, який я робив, мене скручувало від болю, а в очах у мене темніло. Моє тіло було гаряче, лихоманково гаряче. Я пішов до умивальника й дістав із пляшечки три пігулки аспірину. Ковтнув їх, запивши водою, й тоді лоскіт у моїх легенях посилився. Я закашлявся, так ніби викурив шістдесят сигарет у день, і став після цього пітним і тремтячим. Мені здавалося, моя шкіра палає у вогні.

Не знаючи, навіщо це роблю, я зняв нічний халат із гачка за дверима, накинув його й вийшов у двір. У небі висіла половина місяця, рогата й жовта. Тіні під деревами й навколо будівель були темні й потворні, а моторошний жах, навіяний кошмаром, не розлучався зі мною, коли я поквапився до свого офісу, і я нервово озирнувся навколо себе. Я нюхом відчув присмак диму в нічному повітрі, й цей запах тривожив мене. Я втягнув його носом і відчув тонкий і гострий запах у легенях.

Я повернувся до дверей свого кабінету, але щось чекало на мене в густому затінку біля будівлі. Краєм ока я побачив, як воно шмигнуло до мене, – велика чорна істота, кругла та безформна й смертельно мовчазна. Я круто обернувся, щоб стати віч-на-віч із нею і знову впав на стіну хатини, ослаблий від жаху. Верещання забулькало й завмерло в моєму горлі, бо переді мною не було нікого. Воно кудись зникло. То був витвір моєї уяви, але тепер у мене розболілася голова – й той біль гупав по мені, наче молот по ковадлу.

Я смикнув двері, вони відчинилися, і я впав у свій кабінет, захряснув двері за собою, хапаючи ротом повітря від невідомого й неусвідомленого страху. Щось шкрябалося в двері ззовні, якийсь звір зі страхітливими пазурами наліг на них і шкрябав, розриваючи на шматки мої тремтячі нерви.

Я поточився від дверей до письмового стола й опустився навкарачки, тремтячий, змучений і слабкий.

Жаский звук знову долетів до мене, але тепер він долинав від стіни. Я обернувся в напрямку до нього й відчув, що гірко схлипую.

Мені була потрібна зброя, я в розпачі озирнувся навколо й побачив велику бойову сокиру Гая на стіні над письмовим столом. Я схопив її й відступив у куток, тримаючи напоготові, притиснутою до грудей. Я закашлявся.

На моєму робочому столі лежав грубий стос білого паперу. Він заворушився, і я відчув, як усе моє гаряче тіло покрилося гусячою шкірою. Білий прямокутник паперу затремтів, заколивався й розпростер білі крила кажана. Потім несподівано злетів у повітря, його крила щось зашепотіли, й він полетів мені в обличчя. Я побачив широко роззявлену пащу з гострими, як голки, зубами вампіра, почув тонкий пронизливий писк, коли ця істота атакувала. Я заволав від жаху й став захищатися сокирою. Біла істота лопотіла крильми й попискувала десь біля самого мого горла та обличчя, а я вимахував сокирою й кричав, збивши її на підлогу, де вона гидко плазувала, ковзала, я вдарив її лезом сокири, й чорнильна чорна кров бризнула з неї й утворила калюжу на дерев’яній підлозі.

Я поточився від химерного створіння і прихилився спиною до стіни. Я почувався кволим і жахливо наляканим. Я закахикав. Кашель захопив усе моє тіло, примушуючи мене перекочуватися й зігнутися в дві погибелі та притиснутись до стіни. Я кахикав, поки мій зір вибухнув яскравими кольорами, а в роті у мене з’явився солоний і водночас солодкий смак.

Я впав навколішки навпроти стіни, мій рот наповнився теплою мокротою, і я виплюнув великий згусток крові на підлогу. Я втупив у нього розгублений погляд, не розуміючи, що зі мною відбувається. Я підніс руку до рота й витер собі губи. Коли я її звідти прибрав, вона смерділа кров’ю.

І тоді я зрозумів, що це таке. Лорен і я пройшли крізь двоє запечатаних дверей у гробницю, зачинену протягом двох тисяч років – і ми надихалися повітря, насиченого спорами cryptocoсcus neuromyces, прокляття фараонів.

Тепер для мене було надто пізно подумати про застосування застережних заходів. Я повірив у те, що позаяк архів безпечний, то сусідні тунелі теж не становлять небезпеки. У своєму прагненні домогтися нових результатів та своєму збудженні я зовсім не подумав про грибкову небезпеку, навіть тоді, коли Лорен і я погодилися на тому, що двері наглухо запечатані, й коли я почув запах грибків у гробниці царів.

А тепер мої легені були засмічені страхітливими колоніями живих грибків, я відчував, як у мені зростає щось живе, годуючись м’якими тканинами мого тіла й випорскуючи свою отруту в мою кров, яка переносить їх до мозку.

– Ліки, – вихопилося в мене, – я повинен знайти якісь ліки.

І, хитаючись, попрямував до полиць. Спробував прочитати назви на корінцях книжок, але літери перетворилися на маленьких чорних комах й розповзлися геть. Несподівано товста плямиста змія розгорнула свої кільця на верхній полиці й шугнула до мого обличчя – товста й роздута гадюка з чорним язиком, який вистрілював із пащі. Я поточився, потім обернувся й вискочив у ніч.

Дим був густий, він закручувався навкруг мене, душив мене, і я розпачливо кахикав. Полум’я, яке спалювало мене, освітлювало все мертвотно-блідим сатанинським сяйвом, моторошно червоним і тремтливим. Мене оточували чорні форми й дивні звуки. Я побачив хатину Лорена й побіг до неї.

– Лорене! – заволав я, вламуючись у двері. – Лорене! – повторив я, задихаючись і кахикаючи.

Загорілося світло. Саллі була сама-одна в ліжку Лорена, гола, вона підвелася й подивилася на мене, сонна, з напівзаплющеними очима.