Розділ «Лусі Мод Монтгомері ЕМІЛІ ВИРОСТАЄ»

Ту мить, як Емілі закінчила свою роботу й відставила вбік, попід вікно, посудину з піском, з передпокою долинули чужі голоси. Позирнула у віконце і переконалася, що голоси належали панні Саломеї Поттер та пані Анні Сіріллі Поттер, які, поза сумнівом, прийшли у справі задуманого ними Товариства Жіночої Взаємодопомоги. Гості зупинилися біля дверей на кухню. Так заведено було в Чорноводді: якщо відвідини були діловими, тобто відвідували з метою отримати якісь відомості чи у справах фінансових, торговельних або громадських, то заходити належало дверима «для челяді».

Пані Анна Сірілла постукала двічі. Та Емілі, за розпорядженням тітки Елізабет, для прибирання кухні вдягнула цілком допотопний халат тітки Лаури, не менш кумедний, ніж отой незабутній «ляльковий фартух», і навіть не думала постати у такому вбранні перед очима двох не вельми доброзичливих — вона це знала! — жінок. Тому чекала, поки тітка Елізабет почує стукіт і відчинить їм двері, а тоді вона вислизне до своєї кімнати, де матиме змогу свій блазенський одяг перемінити на більш пристойний.

Панна Поттер була худорлявою їдкою пліткаркою, яка нікого не любила, а вже Емілі на дух не зносила. Пані Анна Сірілла — осадкуватою, втім, гарненькою жіночкою, що так само полюбляла пліткувати. А що позірно була доброзичливою і лагідною, то протягом тижня їй вдавалося заподіяти лиха більше, ніж панні Поттер за цілий рік. Емілі ставилася до неї з насторогою, хоч, попри все, вона їй подобалася. Не раз вона чула, як пані Анна висміювала людей, що з ними віч-на-віч була чарівливо милою і солодкою, а надто глузувала з недоладностей у зовнішньому вигляді, зокрема з того, як одягаються деякі жінки, — адже походила з родини кравця, що проживала в Гусячому Ставі.

І знову стукіт. Цього разу стукала панна Поттер, Емілі впізнала її наполегливе, нервове «стаккато». Жінки, очевидно, втрачали терпіння. Хай собі стукають хоч до вечора, вирішила Емілі. Не відчинить вона їм дверей у цьому старосвітському халаті — не відчинить, і край. І раптом зачула голос Перрі, який сповіщав жінок, що панна Елізабет за стодолою — обриває малину. Він зараз же піде по неї, а пані тим часом, якщо їхня ласка, нехай розташуються в кухні й трохи зачекають. На відчай Емілі, саме так і сталося. Ледве встигла вона сховатися в запічку. Панна Поттер сіла, крісло під нею затріщало. Сіла й пані Поттер, сукня її зашелестіла. Тут Емілі зрозуміла, що потрапила у справжню пастку. Було їй дуже гаряче і задушно. Одну мала надію: що Перрі незабаром відшукає тітку Елізабет.

— Ох, і спекотно ж тут, — простогнала пані Анна Сірілла.

Бідолашна Емілі… А втім, не називаймо її бідолашною. Вчинила вона дуже нерозумно, і на співчуття не заслуговує. Отже, Емілі цілком поділяла думку пані Поттер: було гаряче і задушно.

— Мені спека дошкуляє менше, ніж людям огрядним, — зауважила панна Поттер. Сподіваюсь, Елізабет не змусить нас довго чекати. Чуєш кроки Лаури на горищі? Але з нею говорити немає сенсу — Елізабет не зважить на жодну обіцянку сестри, бодай тому, що обіцяла не вона, а Лаура. Бачиш, підлогу тільки-но притрушували піском. А як тут усе занедбано! Елізабет має поправити кухню, одначе для цього вона є занадто скупою. Онде свічі, приготовані на вечір, а все через те, що трохи гасу для нашої Елізабет коштує задорого. Гм, не забере ж своїх грошей із собою в труну, буде змушена залишити їх на поверхні землі — дарма що Мурреївна.

Емілі аж здригнулася. Враз вона здала собі справу, що нині вперше від того пам’ятного вечора у Травневому Гаї підслуховує чужу розмову. Тоді вона чинила це зумисне, бо дядечки з тітоньками вголос вирішували її долю, визначали все її майбутнє життя, тож, сховавшись під столом, вона силкувалася довідатись про їхнє рішення принаймні на дванадцять годин раніше. Тепер вона підслуховує, так би мовити, ненароком — лишень для того, щоб не показатися перед гостями у зовсім комічному, на її думку, вбранні. Та це аж ніяк не міняло суті справи: панна Поттер і далі вправлятиметься у лихослів’ї, не підозрюючи про сторонні вуха, а Емілі ненароком, мимоволі привласнюватиме чужі секрети.

Емілі гнівалася на панну Поттер: тітка Елізабет не є скупою! А коли й так — чому це повинно її обходити? Емілі незрідка сама критикувала тітку Елізабет, одначе подумки, не розтуляючи вуст. Але чути, як її критикує, ба більше — паплюжить хтось чужий — о ні, це просто нестерпно! А шпилька на адресу Мурреїв, Мурреїв як цілого роду! Емілі навіть уявила собі лихий вогник в очах панни Поттер, коли та свою шпильку відпускала. Що ж до свічок…

«Мурреї, щоб ви знали, краще бачать при світлі свічок, аніж ви при яскравому світлі у сонячний літній день, вельмишановна панно Поттер», — думала Емілі з погордою, на яку тільки здатна людина, що обливається потом з голови до п’ят і насилу дихає.

— Гадаю, що, з огляду на кошти, Елізабет наступного року не посилатиме Емілі до школи, — говорила пані Анна Сірілла. — Люди кажуть, мовби вона повинна відправити її на рік до Шрусбері — бодай через родинну пиху. Втім, я чула, Елізабет рішуче проти цього заперечує.

Серце Емілі забилося частіше й сильніше. До цієї хвилини вона не підозрювала, що тітка не виряджатиме її до Шрусбері. Сльози бризнули їй з очей — пекучі, рясні сльози розчарування.

— Емілі має здобути якийсь фах, — зазначила панна Поттер. — Її батько не залишив їй ані шеляга.

«Він залишив мені — мене», — пошепки процідила Емілі крізь стиснені зуби. Гнів осушив її сльози.

— Ох! — вигукнула пані Анна Сірілла, заходячись глузливим сміхом. — Емілі, видно, готується заробляти собі на прожиття писанням романів та повістей. Я чула, вона уявляє, що це принесе їй навіть маєток, не лише хліб насущний.

І знов засміялася. Ця думка була такою потішною! Давно вже пані Анна Сірілла так не веселилася.

— Подейкують, вона збавляє на ту писанину цілі дні, — докинула панна Поттер. — Коли б я була її тіткою, я би хутко вилікувала її від тих пустощів.

— Насправді це нелегке завдання. Вона важко піддається вихованню — бо вперта, як може бути впертою тільки нащадок Мурреїв. Увесь клан Мурреїв вирізняється ослячою впертістю.

(Емілі, спересердя: «Що за манера висловлюватись — ніякої пошани до нашої родини, до нашого роду! Ех, не мала б я на собі цього клятого халату, то вийшла б на середину кухні й зажадала б від них пояснень!»)

— Її належить тримати міцною рукою, я-бо знаюсь на людях, — провадила далі панна Поттер. — Вона фліртуватиме, коли виросте, — це видно зразу. Буде викапаною Джульєттою — ось побачиш! Вже зараз пускає бісики до кожного хлопця, котрий на неї погляне.