Розділ «СТАРИЙ I МОРЕ»

— Це нічого не означає. Великий Дімаджо знову розігрався.

— Крім нього, в команді є й інші.

— Авжеж. Одначе гру робить він. У другій лізі, там, де Бруклін і Філадельфія, я б віддав перевагу бруклінцям. Але згадай лишень Діка Сіслера й оті знамениті кидки в Старому парку.

— Еге ж, та просто щось незвичайне. Так далеко ще ніхто не бив.

— А пам’ятаєш, як він, бувало, приходив на «Терасу»? Я ще хотів був запросити його піти з нами в море, та не зважився. А тоді сказав тобі, щоб ти його запросив, але ти теж побоявся.

— Я пам'ятаю. Дурний був, що побоявся. Може, він і пішов би з нами. Ото було б про що згадувати ціле життя!

— Хотів би я взяти з собою в море великого Дімаджо, — мовив старий. — Кажуть, його батько був рибалкою. Можливо, він теж колись бідував, як і ми, то зрозумів би нас.

— А от батько великого Сіслера ніколи не бідував. Коли був такий, як я, він, цебто батько, вже грав у класних командах.

— А я, коли був такий, як ти, плавав матросом на вітрильнику, що ходив до Африки. І вечорами бачив там на березі левів.

— Я знаю. Ви мені розповідали.

— То поговоримо про Африку чи про бейсбол?

— Мабуть, про бейсбол, — відповів хлопець. — Розкажіть мені про великого Джона Мак-Гроу.

— Він колись теж вряди-годи заглядав на «Терасу». Та коли хмелів, то був страх який буйний і норовистий. А крім бейсболу, захоплювався ще кінними перегонами. Бувало, завжди носив у кишені списки коней і часто називав їхні імена по телефону.

— То був великий тренер, — сказав хлопець. — Мій батько вважає його за найкращого в світі.

— Бо він найчастіше тут бував, — сказав старий. — А коли б сюди щороку приїздив Дюроше, твій батько вважав би найкращим його.

— А хто справді кращий тренер — Люк чи Майк Гонсалес?

— Як на мене, вони однаково добрі.

— Ну, а найкращий у світі рибалка — це ви.

— Ні. Я знаю ще кращих.

— Que va, — мовив хлопець. — Добрих рибалок багато, а є й знамениті. Але таких, як ви, більш немає.