Розділ «Великий водій»

— Ви та леді, що пише про Вербовий Гай!

Тесс мужньо усміхнулася. Зробивши боляче губам.

— Винна за всіма пунктами, — голос у неї звучав приглушено, так, ніби вона переживає сильну застуду.

— Моя бабця обожнює ваші книжки!

— Чимало інших бабусь також, — сказала Тесс. — Коли сьогоднішні шанувальниці врешті передадуть естафету наступному поколінню — тим, хто поки що не живе на фіксований прибуток, — я збираюся придбати собі шато у Франції.

Іноді цією фразою вона здобувала для себе усмішку. Проте не від пані Ніл.

— Я сподіваюся, це трапилося не тут, — вона не уточнювала, та в цьому й не було потреби. Тесс розуміла, про що йдеться, і Бетсі Ніл також розуміла, що вона розуміє.

Тесс подумала, чи не повторити їй і тут також історію, котру вона вже встигла розповісти Петсі — сигнал детектора диму, кіт під ногами, зіткнення з балясиною внизу сходів, — але вирішила не перейматися. Ця жінка мала вигляд такої, що цілком фахово займається денною роботою, хоча, мабуть, і з’являється ввечері у «Стаґґер-Інн» якомога рідше, але вона явно не мала ілюзій щодо подій, які тут відбуваються в пізній час, коли гості вже добряче напідпитку. Кінець-кінцем, це вона приїздить сюди рано-вранці щосуботи, аби благодійно обдзвонювати забудьків. Вона, напевне, вже стільки вислухала різноманітних похмільних історій, де фігурують опівнічні спотикання, ослизання в душі... тощо, тощо.

— Не тут, — відповіла Тесс. — Не переймайтесь.

— І навіть не на парковці? Якщо у вас трапилися неприємності біля нас, я мушу побалакати з містером Рамблом, щоби він поговорив зі службою безпеки. Містер Рамбл — це наш бос, а служба безпеки мусить регулярно переглядати відеомонітори, коли у нас повно гостей.

— Це трапилося, вже коли я поїхала звідси.

«Теперя точно мушу повідомляти поліцію анонімно, якщо взагалі зберуся це робити. Бо я брешу зараз, і вона це запам’ятає».

Якщо вона взагалі збереться повідомляти? Звісно, вона це зробить. Правильно?

— Мені дуже жаль, — пані Ніл затнулася, немов дебатуючи сама з собою. Але врешті продовжила: — Я не маю на думці вас ображати, але перш за все вам, мабуть, взагалі не варто було з’являтися в подібному закладі. Вам воно вже вийшло на зле, а якщо це потрапить у газети... ну, моя бабуся дуже засмутиться.

Тесс із цим погодилася. А оскільки мала здатність до переконливих вигадок (врешті-решт, саме цей талант сплачував її рахунки), вона додала:

— Поганий коханчик дошкульніший за зміїний зуб. Так, здається, в Біблії написано. А може, це доктор Філ[140] так казав. У всякому випадку, я розірвала з ним стосунки.

— Чимало жінок так говорять, а потім послабляються. А чоловік, котрий зробив таке один раз...

— Зробить колись знову. Так, я знаю, це було нерозумно з мого боку. Якщо у вас нема моєї сумочки, то що за речі ви хотіли мені віддати?

Пані Ніл крутнулася на своєму обертовому стільці (сонце бризнуло їй на лице, на мить запаливши ті її незвичайні сині очі), відсунула одну з шухляд і дістала звідти її Тома-ТомТома. Тесс зраділа, побачивши свого старого дорожнього компаньйона. Справи від цього загалом не покращали, але якийсь крок у правильному напрямку було зроблено.

— Ми зазвичай нічого не виймаємо з машин наших гостей, тільки добуваємо адресу і телефонний номер, якщо пощастить, а потім замикаємо машину, але залишати там цю річ мені здалося неправильним. Злодії недовго вагатимуться, швидко розіб’ють вікно, щоби здобути такий смачний прилад, а він лежав прямо на виду, на панелі.