Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Всевидько, хочеш гумку?

Джем понишпорив у кишені і дістав пакетик жувальної гумки. Я жувала кілька хвилин, поки нарешті відчула в роті приємний смак.

Джем наводив лад на своєму столику. Волосся у нього спереду і на потилиці, як завжди, настовбурчилось, певно, воно в нього ніколи не лежатиме, як у дорослого чоловіка, хіба, може, він поголить голову, і тоді нове волосся відросте акуратно, як годиться. Брови у нього зробилися густі, сам він став якийсь тоненький і високий. Джем тягнувся вгору.

Він озирнувся і, певно, подумав, що я знову розплачуся, бо сказав:

— Щось тобі покажу, тільки нікому ні слова.

Я запитала: що? Ніяково усміхаючись, він розстебнув сорочку.

— Ну й що?

— Хіба ти нічого не бачиш?

— Не бачу.

— Ну, волосся.

— Де?

— Та ось же. Бачиш?

Він щойно мене втішав, тому я сказала: «Чудово!», хоч нічого й не побачила.

— Справді, чудово, Джем.

— І під руками теж,— сказав він.— Наступного року збираюся грати в футбол. Знаєш що, Всевидько, не треба злитися, коли тітка щось каже.

Здається, тільки вчора він казав мені, щоб я сама не злила тітку.

— Розумієш, вона просто не звикла до дівчат. Принаймні до таких, як ти. Вона хоче зробити з тебе справжню даму. Ну, чого б тобі не взятися до шитва або ще чогось?

— Не діжде! Вона мене просто не любить, от і все. Але мене це не дуже турбує. Вона мене розізлила не тим, що сказала, ніби в Аттікуса багато мороки зі мною, а тим, що назвала Уолтера Канінгема покидьком. А з Аттікусом ми вже порозумілись. Я запитала його, чи справді у нього багато мороки зі мною, і він відповів, що не дуже і що мені зовсім нема чого турбуватися з цього приводу. Ні, це я через Уолтера... Він зовсім не покидьок. Він не схожий на Юелів.

Джем роззувся і ліг на ліжко. Поклав за спину подушку і ввімкнув світло над головою.

— Знаєш що, Всевидько? Я вже трохи розібрався. Останнім часом я багато думав і дещо зрозумів. На світі є чотири типи людей. Звичайні — такі, як ми і наші сусіди; потім такі, як Канінгеми, що живуть у глушині; далі йдуть такі, як Юели, що живуть на звалищах, і, нарешті, негри.