Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Заради чого ти так вболівав за неї?

Том Робінсон відповів не відразу.

— Я вже казав: їй, видно, ніхто не допомагав...

— А містер Юел, а семеро дітей?

— З усього видно було, що їй ніхто не допомагав...

— І ти кажеш, рубав їй дрова, виконував іншу роботу по щедрості своїй душевній, так, юначе?

— Я ж кажу, хотів допомогти...

Містер Джілмер подивився на присяжних і посміхнувся.

— Чи не занадто це щедро з твого боку. Стільки робити, і все задарма?

— Так, сер. Мені просто шкода було її, вона більше за всіх робила, вона ж...

— Ах, он воно що! Тобі шкода було її? — Містер Джілмер мало не підскочив до стелі.

Свідок зрозумів, що сказав зайве, і неспокійно переступив з ноги на ногу. Помилку виправити було неможливо. Всім, хто сидів унизу, відповідь Тома не сподобалася. Містер Джілмер зробив довгу паузу, щоб присутні краще запам’ятали відповідь свідка.

— Отже,— заговорив він нарешті,— двадцять першого листопада минулого року ти, як звичайно, проходив повз будинок Юелів, і вона покликала тебе у двір розрубати шифоньєр.

— Ні, сер.

— Ти що, заперечуєш, що проходив повз її будинок?

— Ні, сер... Вона сказала, що у неї в домі є для мене робота...

— Вона каже, що попросила тебе розрубати шифоньєр, це так?

— Ні, сер, це не так.

— Отже, ти твердиш, що вона бреше?

Аттікус схопився на ноги, але Том обійшовся без його допомоги.