Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Можна вважати ваші останні слова за відповідь на запитання?

— Що? Так, він ударив... не пам’ятаю, просто не пам’ятаю... Все це сталося так несподівано...

Суддя Тейлор суворо глянув на Мейєлу.

— Не треба плакати, дівчино,— почав він, але Аттікус сказав:

— Дайте їй виплакатись, якщо вона хоче, ваша честь. Часу у нас досить.

Мейєла гнівно потягла носом і глянула на Аттікуса.

— Я відповім... на всі запитання... витяг мене сюди і глумиться... відповім на всі ваші запитання...

— Чудово,— сказав Аттікус.— Лишилося кілька запитань. Вибачте мою настирливість, міс Мейєла, ви посвідчили, що підсудний ударив вас, схопив за горло, придушив і заволодів вами. Я хотів би знати, чи ви цілком певні, що саме цей чоловік скривдив вас. Ви можете впізнати чоловіка, який учинив над вами насильство?

— Авжеж, можу, он він сидить.

Аттікус звернувся до свого підзахисного.

— Встаньте, Том. Хай міс Мейєла гарненько подивиться на вас. Чи це той самий чоловік, міс Мейєла?

Том Робінсон знизав широкими плечима під тоненькою сорочкою. Він підвівся і стояв, тримаючись правою рукою за спинку стільця. Постать у нього була якось дивно вигнута, і не тому, що він нерівно стояв. Його ліва рука була на добрих дванадцять дюймів коротша, ніж права, і висіла мов нежива. Кисть руки була маленька, суха, навіть з галереї було видно, що вона в нього не діяла.

— Всевидько,— сказав схвильовано Джем.— Поглянь, Всевидько! Преподобний, він же каліка!

Преподобний Сайкс повернувся до Джема і, схиливши наді мною голову, сказав пошепки:

— Під час збирання бавовни його руку прихопила машина, це було на плантації містера Дольфуса Реймонда, Том був ще хлопчиком... трохи не вмер — багато крові втратив... м’ясо аж до кісток повиривало...

— Це той самий чоловік, що вчинив над вами насильство? — запитав Аттікус.

— Це він.

Наступне запитання Аттікуса — едине слово:

— Як?

Мейєла розлютилася.