Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Сніп яскравого світла освітив наші обличчя. Це Джейкоб Сесіл з ліхтариком у руках аж витанцьовував од радості.

— Ага, піймалися! — вигукнув він.— Я так і знав, що ви підете цією дорогою!

— Що ти тут робиш один? Ти не боїшся Страхолюда Редлі?

Сесіл прийшов до школи разом з батьками, побачив, що нас нема, і побіг до дуба, бо знав, що ми тут ітимем. Правда, він не передбачив, що ми будемо йти без батька.

— Скільки тут іти! — сказав Джем,— Трохи пройти, поворот — і на місці. Чого боятися?

Нічого не скажеш, Сесіл непогано все це придумав. Він добряче нас налякав. Тепер міг роздзвонити по всій школі.

— Слухай,— звернулася я до нього,— хіба ти сьогодні не корова? Де твій костюм?

— Лежить за сценою,— відповів він.— Місіс Мерівезер каже, що жива картина буде не скоро. Всевидько, віднеси свій костюм теж за сцену, поклади поряд з моїм, і ходімо знайдемо інших.

Джем зрадів. Я буду з Сесілом, а він тим часом може побути з своїми товаришами.

Коли ми зайшли до залу, там уже були всі жителі Мейкомба, не було тільки Аттікуса, дам, які готували приміщення і дуже стомилися, та кількох відлюдників. Здавалося, сьогодні в школі зібрався весь округ. Вестибюль був переповнений святково одягненими людьми, що приїхали з околиць. Люди товпилися також навколо різних пристроїв для розваг, розставлених понад стінами у широкому коридорі на першому поверсі.

— Ой Джем, я забула гроші! — згадала я раптом, побачивши людей, що розважаються.

— Зате Аттікус не забув,— сказав Джем.— Ось тобі тридцять центів, на шість ігор. Ну, бувай!

— Гаразд,— відповіла я, задоволена тим, що в мене є тридцять центів і поряд зі мною Сесіл.

Через бічні двері ми пройшли з ним спочатку в зал, а звідти за куліси. Там я залишила свій костюм і швиденько вибігла: не хотіла, щоб мене помітила місіс Мерівезер — вона стояла біля столика перед першим рядом і поспіхом вносила останні зміни в сценарій.

— Скільки в тебе грошей? — запитала я Сесіла.

У нього теж було тридцять центів, отже, ми рівні. По п’ять центів витратили на кімнату жахів, яка нас зовсім не злякала; потім зайшли в темний сьомий клас, де було тимчасове володіння вампіра. Він водив нас по кімнаті і наказував торкатися руками різних предметів, за його словами, різних частин розрізаної людини.

— Ось очі,— сказав вампір, і ми намацали на блюдечку дві обчищені виноградини.

— А це серце,— і наші пальці намацали щось схоже на сиру печінку.

— А це кишки,— пояснював далі вампір і тицьнув наші руки в тарілку з холодними макаронами.

Ми з Сесілом побували ще на кількох розвагах. Купили по мішечку чудового печива — місіс Тейлор спекла. Я ще хотіла піймати ротом яблуко, що плавало в сиропі, але Сесіл сказав, що це негігієнічно. Мама попередила його, що так можна заразитись — адже ловлять яблуко різні люди.