Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Проте Аттікус затримався. Давно вже настала пора мені спати, а його усе не було. Коли він повернувся, в руках у нього була коробка від цукерок. Аттікус сів у вітальні і поставив коробку біля свого крісла.

— Що вона хотіла? — спитав Джем.

Ми не бачили місіс Дюбоз уже понад місяць. Останнім часом вона не сиділа на терасі.

— Вона померла, сину,— сказав Аттікус.— Щойно.

— О,— сказав Джем,— Добре.

— Це справді добре. Принаймні більше не страждатиме. Вона довгий час хворіла. Знаєш, сину, що то в неї були за приступи?

Джем похитав головою.

— Місіс Дюбоз була морфіністкою,— сказав Аттікус.— Вона приймала морфій, щоб затамувати біль. Лікар приписав їй. Вона могла б приймати морфій до кінця своїх днів і не померла б у таких муках, але вона була людина непримиренного характеру...

— Як це? — запитав Джем.

Аттікус пояснив:

— Невдовзі до твоєї витівки вона попросила мене скласти їй заповіт. Лікар Рейнольдс сказав, що їй лишилося жити не більше кількох місяців. Всі її справи були в абсолютному порядку, але вона зауважила: «З однією справою в мене негаразд».

— З якою саме? — збентежено спитав Джем.

— Вона сказала, що хоче покинути цей світ нікому і нічим не зобов'язаною. Джем, вона тяжко хворіла, людина в її становищі може вдатися до якого завгодно засобу, аби полегшити страждання, і ніхто її не осудив би, але вона була іншої думки. Вона вирішила перед смертю перебороти згубний потяг до морфію, і як сказала, так і зробила.

— То це й було причиною її приступів? — запитав Джем.

— Так, саме це й було причиною приступів. Більшість з того, що ти читав їй, вона не чула, я певен. Вся її увага була прикута до будильника. Якби ти не попав до її рук, я все одно звелів би тобі ходити до неї і читати. Твоє читання, певно, трохи відвертало її увагу. Була й ще одна причина...

— І вона померла вільною і чистою?— запитав Джем.

— Як гірське повітря,— сказав Аттікус.— Майже до останньої хвилини не втрачала свідомості,— Аттікус усміхнувся,— і сварилася. З усіх сил кляла мене і віщувала, що до кінця своїх днів я тільки те й робитиму, що братиму тебе з тюрми на поруки. Вона веліла Джесі запакувати для тебе оцю коробку...

Аттікус нахилився, підняв коробку від цукерок і передав її Джемові.

Джем одкрив коробку. В ній на зволоженій ваті лежала прекрасна прозоро-біла квітка — камелія «гірський сніг».

У Джема очі мало не полізли на лоб.