Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Містер Ейвері.

— До чого тут містер Ейвері? Я питаю, хто може вирізувати фігурки?

Містер Ейвері стругав по цурпалку на тиждень. З одного цурпалка робив одну зубочистку, яку потім жував.

— Є ще дружок міс Стефані Крофорд,— сказала я.

— Той справді вміє непогано вирізувати, але ж він живе за містом. Йому ніколи до нас придивлятись.

— А може, він сидить на веранді і дивиться не на міс Стефані, а на нас. Я б на його місці саме так і робила.

Я відчула, що Джем пильно дивиться на мене, спитала, що сталося, і почула у відповідь: «Нічого, Всевидько». Коли ми прийшли додому, Джем заховав обидві ляльки в скриньку.

Не минуло і двох тижнів, як ми знайшли цілий пакетик жувальної гумки — і відвели душу, забувши про те, що все навколо подвір'я Редлі отруєне.

Через тиждень в дуплі опинилася потемніла медаль. Джем показав її батькові. Аттікус пояснив, що це медаль за грамотне письмо; давно, як нас ще й на світі не було, в школах округу Мейкомб влаштовували конкурси на найкраще письмо. Переможців нагороджували такими медалями. Аттікус сказав, що, певно, хтось загубив медаль, і поцікавився, чи не питали ми у сусідів. Я хотіла признатися, де ми її знайшли, але Джем добряче штовхнув мене і запитав батька, чи не знає він тут кого-небудь, хто був нагороджений такою медаллю. Ні, Аттікус не знав.

Але найцінніша знахідка ждала нас через чотири дні. Це був кишеньковий годинник, на ланцюжку з срібним ножиком, правда, він був несправний.

— Джем, як ти думаєш, це біле золото?

— Не знаю. Покажу Аттікусу.

Аттікус сказав, що якби годинник був новий, то коштував би — разом з ланцюжком і ножиком — десять доларів.

— Ти помінявся з кимось у школі? — запитав він.

— О, ні! — Джем витяг з кишені годинник дідуся — Аттікус дозволяв носити його раз на тиждень, з умовою, що Джем буде дуже обережним. У такі дні Джем ходив, боячись дихнути.

— Аттікус, якщо ти не заперечуєш, я краще візьму цей годинник. Може, мені пощастить його полагодити.

Коли гострота враження від дідусевого годинника стерлася, Джемові набридло виймати годинник кожні п'ять хвилин і дивитися, котра година.

Джем вправно розібрав і склав годинник — правда, лишилися зайві пружинка і дві маленькі деталі,— але він, як і раніше, не йшов.

— О,— тяжко зітхнув Джем,— певно, цей годинник уже ніколи не піде. Всевидько...

— Що?