Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Ти не проходиш, а пробігаєш,— сказала я.

Діл доконав Джема на третій день, коли сказав, що в Мерідіані люди не такі боягузи, як у Мейкомбі, що він ніколи не бачив таких легкодухих людей, як у Мейкомбі.

Цього для Джема було досить: він рішуче попрямував до рогу вулиці, зупинився і, обіпершись на ліхтарний стовп, втупився в хвіртку, що гойдалася на саморобних завісах, ніби от-от мала зірватися.

— Сподіваюся, ти розумієш, Діле Гарріс, що нам усім тут каюк,— мовив Джем, коли ми підійшли до нього.— Якщо він видряпає вам очі, я не буду винен. Май на увазі, все це затіяв ти.

— А ти все-таки боягуз,— лагідно промимрив Діл.

Джемові хотілося, щоб Діл затямив раз і назавжди, що він нічого не боїться.

— Я просто не можу придумати, як його виманити, щоб він нас не спіймав. Крім того, не забувай, що у мене є молодша сестричка.

Коли він це сказав, я зрозуміла: він боїться. Одного разу я загадала йому стрибнути з даху будинку, і тоді він теж згадав, що в нього є маленька сестричка. «Що станеться з тобою, якщо я розіб'юся?» — запитав. Потім стрибнув, щасливо приземлився і забув про свою відповідальність за сестричку, аж поки не опинився біля воріт Редлі.

— То що — назад? — промовив Діл.— Коли так, тоді...

— Діл, усе це треба обмізкувати,— сказав Джем.— Дай хвилинку подумати... це все одно, що примусити черепаху висунути голову...

— А як це зробити? — запитав Діл.

— Припекти її сірником знизу.

Я погрозила, що скажу Аттікусу, якщо Джем підпалить будинок Редлі.

Діл зауважив, що припікати черепаху сірником — мерзота.

— Ніяка не мерзота — треба ж якось її примусити, це ж не те, що кинути її у вогонь,— пробурчав Джем.

— Звідки ти знаєш, що їй не боляче від сірника?

— Дурний, черепахи нічого не відчувають,— сказав Джем.

— А ти що, був коли-небудь черепахою?

— Ну, це ти вже занадто. Дай мені подумати хвилинку... може, спробувати камінцями...

Джем стояв замислено так довго, що Діл вирішив трохи поступитися.