Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Міс Моді похитала головою.

— Хіба що тепер збожеволів. Ми ніколи не знаємо, що діється з людьми. Що відбувається по той бік зачинених дверей, які таємниці...

— Аттікус поводиться з нами однаково і надворі і вдома,— вставила я, усвідомлюючи свій обов'язок — захищати батька.

— О господи, дитя, та й годі, я просто розповідаю, як воно буває, навіть не думаючи про твого батька, та коли вже зайшла про нього мова, то я тобі ось що скажу: Аттікус Фінч що вдома, що на вулиці — завжди однаковий. У мене є свіжий торт — хочеш узяти з собою шматочок?

Я дуже хотіла.

На другий день уранці, прокинувшись, я побачила Джема і Діла на задвірку: вони щось жваво обговорювали. Я підійшла до них, але мені, як звичайно, веліли іти геть.

— Не піду. Двір такий же твій, як і мій, Джем. Я теж маю право тут гуляти.

Після коротенької наради з Джемом Діл оголосив:

— Якщо ти зостанешся з нами, то робитимеш усе, що ми накажемо.

— Глянь на цього задаваку! Який розумний знайшовся!

— Якщо ти не пообіцяєш робити усе, що ми накажемо, ми тобі нічого не розповімо,— вів далі Діл.

— Подумаєш, яка велика цяця! Гаразд, що там у вас?

— Ми хочемо передати Страхолюду записку,— мовив Джем, не змигнувши оком.

— Як це? — Я намагалася стримати почуття страху, що охопило мене. Міс Моді легко говорити, примостившись затишно на ґаночку,— вона вже стара. Інша річ — ми.

Джем збирався причепити записку на вудку і просунути крізь віконниці. Якщо в цей час хто-небудь з'явиться на вулиці — Діл подзвонить дзвіночком.

Діл підняв праву руку, і я побачила затиснений у долоні срібний обідній дзвіночок моєї матері.

— Я підійду з другого боку будинку,— сказав Джем.— Учора ми примітили з вулиці, що одна віконниця ледве тримається. Хоч би на підвіконня просунути записку.

— Джем...

— Ні, ти сама напросилася, вороття нема, залишайся з нами.

— Гаразд, але я не хочу вартувати. Джем, того разу хтось...