Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

— Вважай хоч би й так, — відповіла Мія і запропонувала їй лаконос, цього разу Сюзанна не відмовилася і почала катати фрукт між долонями, зігріваючи його шкуринку. Голоду вона ще не відчувала, але в роті вже пересохло. І то дуже.

— Від стрільця його сім’я демон сприйняв як жінка, а тобі його влив як чоловік.

— Коли ми були у велемовному кружалі, — понуро мовила Сюзанна.

Вона згадала, як злива періщила по їх задраному вгору обличчю, як невидимі руки стискали їй плечі, як у тварі розбухло, коли вона кінчала, немов розриваючи її на шматки. Найгірше відчуття — той величезний холодний член усередині неї. Тебе ніби трахають крижаною бурулькою.

Як їй вдалося таке пережити? Звісно, що закликавши Детту. Покликавши цю курву, переможницю пари сотень гидотних секс-герців, що відбувалися на парковках біля десятків задрипаних придорожніх забігайлівок. Детту, котра запопала твар…

— Воно намагалося вислизнути, — сказала вона Мії. — Щойно второпало, що його член раптом потрапив до скаженої китайської нігтедробарки, воно тут же спробувало втекти.

— Якби він хотів утекти, — спокійно промовила Мія, — він би напевне зміг це зробити.

— Навіщо йому було морочитися, щоб мене дурити? — спитала Сюзанна, хоча тепер і сама, без Мії, могла дати відповідь на це питання, тепер уже могла. Звісно, вона була потрібна тій тварі. Тварі потрібно було, аби вона виносила малюка.

Роландового малюка.

Роландову погибель.

— Ти взнала все, що треба знати, про малюка, — сказала Мія. — Згодна?

Сюзанна гадала, що так і є. Якийсь демон у жіночій подобі прийняв Роландове сім’я; якось зберіг його, а потім у чоловічому образі вихлюпнув у Сюзанну Дін. Мія мала рацію. Вона тепер знає все, що потребувала знати.

— Я дотрималась своєї обіцянки, — сказала Мія. — Повертаймося. Цей холод на зле малюкові.

— Ще хвилинку, — попросила Сюзанна. Вона показала лаконос. Помаранчева шкірка золотавого плоду вже пішла тріщинами. — Мій фрукт якраз набубнявів. Дозволь, я його з’їм. Крім того, маю ще одне питання.

— Їж і питай, та швидше.

— Хто ти? Хто ти сама насправді? Ти той самий демон? До речі, демониця має ім’я? А в нього є ім’я?

— Ні, — відповіла Мія. — Первісні демони не мають потреби в іменах, вони просто такі, якими вони є. Чи демон я? Це тобі хтілося б знати? Атож, гадаю, що я демон. Або була ним колись. Зараз все стало таким непевним, немов уві сні.

— Тож ти — це не я… чи я?

Мія промовчала. І Сюзанна зрозуміла, що вона, либонь, і сама цього не знає.

— Міє? — промовила вона тихо, задумливо.