— Анархія! — перебив його мову Дантон. — Від кого ж, як не від вас, іде анархія?
Марат продовжував говорити.
— Робесп’єр, Дантон, небезпека в цій безлічі кафе, в цій безлічі картярських домів, в цій безлічі клубів. Клуб Чорних, клуб Федералістів, Дамський клуб, клуб Безсторонніх, заснований ще Клермон Тоннером, що був у 1790 році монархічним клубом; соціальний гурток, вигаданий священиком Клодом Фуше, клуб Шерстяних ковпаків, заснований журналістом Прюдомом, не кажучи вже про ваш клуб Якобінців, Робесп’єр, і ваш клуб Кордельєрів[64], Дантон. Небезпека в голоді, через який носильник Блек почепив на ліхтар біля ратуші Франсуа Дені пекаря з базару Палю; небезпека в суді, який повісив Блека за те, що той повісив пекаря Дені. Небезпека в паперових грошах, вартість яких все падає. На вулиці Тампль хтось упустив стофранкову асигнацію, і якийсь прохожий, простолюдин, сказав: «Не варто й нахилятися за нею». Перекупники грошей і спекулянти — ось де небезпека. Що з того, що на ратуші піднято чорний прапор? Ви заарештували барона де-Тренка, та цього мало. Скрутіть в’язи цьому старому тюремному інтриганові. Ви гадаєте, що вийшли із скрутного становища, бо голова Конвенту за громадянські доблесті поклав вінок на голову Лабертеша, який дістав сорок один удар шаблею при Жемаппі, і за це його оспівує Шеньє[65]. Комедія й фіглярство! А! Та ви не бачите Парижа! Ви шукаєте небезпеки далеко, коли вона тут, поряд! Для чого ж ваша поліція, Робесп’єр? Ви ж маєте своїх шпигунів Пайана — в Комуні, Коффінгаля — в Революційному трибуналі, Давіда — в Комітеті громадської безпеки, Кутона — в Комітеті громадського порятунку. Як бачите, я добре поінформований. То знайте: небезпека над вашою головою, небезпека під вашими ногами. Всюди змови, змови і змови. Люди на вулицях читають газети вголос і багатозначно кивають головами. Шість тисяч чоловік, що не мають посвідок про благонадійність, — емігранти, які повернулися, — фертики і шпигуни, — ховаються у підвалах, на горищах і в дерев’яних галереях Пале-Роялю. Біля хлібних крамниць — хвости. Жінки сплескують руками й запитують: «Коли вже буде мир?» І хоч скільки б ви замикалися для таємних розмов у залі Виконавчого комітету, все, що ви говорите — відомо всім. І от доказ вам, Робесп’єр. Вчора ввечері ви сказали Сен-Жюстові таке: «У Барбару починає рости черевце, це може перешкодити йому втекти». Так, небезпека всюди, і особливо в серці країни, в самому Парижі. «Колишні» змовляються, патріоти[66] ходять босі, аристократи, заарештовані 9 березня, вже на волі; добрі коні, що мали б возити гармати у прикордонних смугах, забризкують нас грязюкою на вулицях, чотирифунтовий хліб коштує три франки дванадцять су, театри виставляють непристойні п’єси, і зрештою Робесп’єр пошле на гільйотину Дантона.
— Авжеж! — сказав Дантон.
Робесп’єр пильно розглядав карту.
— Нам потрібна диктатура. Робесп’єр, ви знаєте, — я хочу, щоб був диктатор.
Робесп’єр підвів голову.
— Я знаю, Марат, ви хочете, щоб диктатором були або ви, або я.
— Я або ви, — сказав Марат.
Дантон пробурчав крізь зуби:
— Диктатура? Спробуйте лиш!
Марат бачив, що Дантон насупив брови.
— Стривайте, — говорив він далі. — Нам треба порозумітися. Становище таке, що це варто зробити. Хіба ми не порозумілися в день 31 травня[67]? Загальна справа важливіша за жірондизм, бо то питання окреме. В тому, що ви кажете, є правда. Але не вся. Вся правда, справжня правда в тому, що кажу я. На півдні федералізм, на заході роялізм, в Парижі боротьба між Конвентом і Комуною, на кордонах відступ Кюстіна і зрада Дюмур’є. Що це все означає? Розрізненість. Що нам потрібне? Єдність. В ній наш порятунок. Але поспішаймо. Треба мати в Парижі революційний уряд. Якщо ми забаримося хоч на годину, завтра вандейці можуть бути в Орлеані, а пруссаки в Парижі. Я згоден у цьому з вами, Дантон, я поділяю вашу думку, Робесп’єр. Гаразд. А висновок з цього — потрібна диктатура. Встановимо диктатуру. Ми троє представляємо революційні маси. Ми три голови Цербера! З цих трьох голів одна говорить — це ви, Робесп’єр, друга рикає — це ви, Дантон…
— Третя кусається, — сказав Дантон, — і це ви, Марат.
— Всі три кусаються, — сказав Робесп’єр.
Запала тиша. Потім знов розпалилась розмова, повна гнівних сутичок.
— Слухайте, Марат, перед тим як одружитися, треба одне одного взнати. Скажіть, як ви довідалися, що я сказав учора Сен-Жюстові?
— Це моє діло.
— Марат!
— Мій обов’язок — дізнатися, а як — це моє діло.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дев'яносто третій рік» автора Віктор-Марі Гюго на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА В ПАРИЖІ“ на сторінці 9. Приємного читання.