Розділ «Частина друга»

— І саме тому не можна піти в минуле і вбити Гітлера ще немовлям, щоб запобігти війні, — докинув Єнох. — Історія зцілює сама себе. Правда ж, цікаво?

— Ні, — відрубала Емма. — А ти безсердечний виродок, якщо говориш про вбивство немовлят у таку мить. Чи взагалі про це говориш.

— Гітлера-немовля, — уточнив Єнох. — Плюс обговорювати теорію контурів краще, ніж впадати в непотрібну істерику. — Він перевів погляд на Бронвін, котра вилізла на руїни й копирсалася в них, перекидаючи уламки.

Розвернувшись, вона помахала нам руками й закричала:

— Сюди!

Єнох похитав головою.

— Хто-небудь, приведіть її сюди. Нам взагалі-то імбрину треба йти шукати.

— Сюди! — не вгавала Бронвін. — Я когось чую.

Емма подивилася на мене.

— Стривай. Що вона сказала?

І ми всі помчали до Бронвін.

Меншу дівчинку ми знайшли під великим уламком стелі. Вона впала на ванну, ванна розбилась, однак не розпалася. Всередині зіщулилася Есмі — мокра, брудна, травмована, проте жива. Ванна захистила її, як і обіцяла сестра.

Бронвін підняла плиту рівно на стільки, щоб Емма могла засунути руки й витягти малу. Есмі вчепилася в Емму. Вона тремтіла й плакала.

— Де моя сестра? — спитала вона. — Де Сем?

— Тихо, маленька, тихо. — Емма заколисувала її у своїх обіймах. — Ми відведемо тебе в лікарню. Сем пізніше підійде. — Звісно, то був обман, і я бачив, що в Емми серце розривалося, коли вона це казала. Те, що ми вижили й ця дівчинка також, було другим дивом за одну ніч. Очікувати третього було б з нашого боку ненаситно.

Але третє диво (чи щось на нього схоже) таки сталося — її сестра відгукнулася.

— Есмі, я тут! — гукнув її голос десь згори.

— Сем! — закричала мала, і ми всі підвели погляди.

Сем висіла на дерев’яній крокві. Кроква поламалася й звисала під кутом сорок п’ять градусів. Сем була ближче до нижнього краю, та однаково занадто високо, щоб хтось із нас міг дотягтися.

— Пускай! — крикнула Емма. — Ми тебе зловимо!