Розділ «Частина перша»

— Якби дідусь утік від порожняка, який його вбив, він міг би залишитися живим, — відповів я. — Тому це хороша порада.

І тут я почув глухий удар з-попід стіни, якою ми щойно вибралися. У животі знову завирувало Чуття. Я підійшов до краю і визирнув. Порожняк, живий-здоровий, біля підніжжя стіни пробивав язиками заглиблення в скелі.

— Погані новини, — повідомив я. — Він, коли падав, не вбився.

Миттю Емма опинилася коло мене.

— Що він робить?

Я дивився, як почвара вкручує язик у готовий отвір, підтягується й робить наступний. Він створював опори для ніг — точніше, для язика.

— Намагається вилізти по стіні, — поінформував я. — Господи, воно наче той клятий Термінатор.

— Що? — не зрозуміла Емма.

Я хотів був пояснити, але зрештою обмежився тим, що похитав головою. Однаково порівняння було дурним — порожняки страшніші й, напевно, смертельніші за будь-якого кіношного монстра.

— Ми повинні його зупинити! — заявила Оливка.

— А ще краще — від нього втекти! — уточнив Горацій.

— Тікати ми більше не будемо, — сказав Єнох. — Будь ласка, просто вбиймо цю кляту бридоту.

— Авжеж, — кивнула Емма. — Тільки як?

— У когось є казан киплячої олії? — поцікавився Єнох.

— А оце підійде? — почув я слова Бронвін і, повернувшись, побачив, що над головою вона тримає величезний валун.

— Можливо, — сказав я. — А як у тебе з прицілом? Зможеш кинути туди, куди я скажу?

— Постараюся. — Нетвердою ходою Бронвін підійшла до краю, обережно тримаючи в руках валун.

Ми стояли й дивилися через край.

— Трохи далі сюди. — Я дав їй знак ступити два кроки вліво. Та щойно хотів подати знак, щоб кидала камінь, як порожняк стрибнув з однієї опори на іншу, і тепер Бронвін стояла не там, де треба.

Порожняк робив собі опори швидше. Тепер він став рухомою мішенню. Погіршувало справу те, що валун, який тримала Бронвін, був єдиним у нашому полі зору. Якщо вона промаже, то другого шансу вже не буде.