Розділ «Частина перша»

— Шшш, зайчику, у тебе жар.

— Не сміши, — пхикнув Єнох. — Це просто скеля.

Але то була не просто скеля. Вітер і дощ трохи стерли риси, проте камінь був дуже схожий на велетня, що по шию занурився у воду. Було чітко видно, що в нього є голова, шия, ніс і навіть борлак, а на голові росли карликові дерева, які нагадували розпатлану кучму. Та справжній неспокій вселяло розташування тієї голови — була вона закинута назад, із роззявленим ротом, як у того велетня з казки, читаної вчора перед сном, велетня, котрий перетворився на камінь, благаючи своїх друзів на вершині гори поговорити з ним.

— Дивіться! — вигукнула Оливка і показала на кам’яну кручу віддалік. — Напевно, то Катбертова гора!

— Велетні існують, — пробурмотіла Клер слабким, але сповненим зачудування голосом. — У «Казках» усе насправді!

— От не варто робити безглуздих висновків, — скривився Єнох. — Що більше схоже на правду? Що той, хто писав казку, яку ми вчора читали, побачив скелю у формі голови велетня і надихнувся нею, чи те, що ця скеля у формі голови справді була велетнем?

— Ти з усього глузуєш, — дорікнула йому Оливка. — Я вірю у велетнів, а ти можеш не вірити!

— «Казки» — це лише казки, вигадка, не більше, — пробуркотів Єнох.

— Дивно, — сказав я. — Так само я думав про всіх вас, поки не побачив на власні очі.

Оливка розсміялася.

— Джейкобе, який ти дурненький. Ти справді думав, що ми — вигадка?

— Авжеж. Та навіть після того, як познайомився з вами, я не одразу повірив у вашу реальність. Думав, може, у мене стріха їде.

— Реально чи ні, це точно неймовірний збіг обставин, — поважно проказав Мілард. — Лише вчора ввечері ми читали цю казку, а наступного ранку натрапили на ту саму географічну ділянку, з якої ту казку писали? Які шанси?

— Я не думаю, що це збіг, — відповіла Емма. — Пані Сапсан сама розгорнула книжку, пам’ятаєте? Мабуть, вона навмисне вибрала цю казку.

Бронвін повернулася до птахи на плечі й спитала:

— Пані С, це правда? Чому?

— Бо це щось означає, — сказала Емма.

— Безперечно, — кивнув Єнох. — Це означає, що ми повинні вилізти на ту скелю. І тоді, може, побачимо вихід із цього лісу!

— Я мала на увазі, що сама казка щось означає, — уточнила Емма. — Чого хотів велетень? Про що він просив, знову і знову?

— Щоб із ним хтось поговорив! — як зразкова школярка, відповіла Оливка.