Розділ «Частина 5»

Однак Руді нюхом чув. Її брехню. Він скоса зиркнув на неї і озвучив те, у чому тепер не сумнівався:

— Ти полізла туди не по їжу, хіба ні? Ти отримала те, що хотіла…

Раптом Лізель випрямилась і затерпла від іншого усвідомлення.

Туфлі.

Вона глянула на ноги Руді, на його руки і землю навколо нього.

— Що? — запитав хлопець. — Що сталося?

- Saukerl, — накинулась на нього Лізель. — Де мої туфлі? — Його обличчя пополотніло, тож більше доказів і не треба. — Ти залишив їх біля будинку, — вщипнула вона, — правда?

Руді почав у відчаї озиратися навколо себе, благаючи, щоб, попри всю очевидність його становища, туфлі таки опинилися у нього. Він уявив, як бере їх, нестерпно бажаючи, щоб це було насправді, - але туфель у нього не було. Вони стояли собі, забуті, чи, куди гірше, — викривальні, - біля стіни будинку під номером 8 на вулиці Ґранде.

- Dummkopf! — вилаяв сам себе Руді, ляснувши рукою по вусі. Присоромлено опустив очі на шкарпетки Лізель, що так йому і докоряли. — Недоумок! — І, недовго ламаючи голову, він придумав, як усе виправити. — Чекай тут, — рішуче сказав хлопець і метнувся за ріг.

— Дивись, щоб не попався, — кинула навздогін Лізель, та він вже не чув.

Поки дівчинка чекала, хвилини важко опускалися їй на плечі.

Уже зовсім стемніло, і Лізель була певна, що вдома на неї чекає Watschen.

— Рухайся, — прошепотіла дівчинка, але Руді досі не було. Вона уявила, як із темряви виривається звук поліцейської сирени, він наближається, гучнішає.

А Руді досі не повернувся.

Лише дійшовши у брудних і мокрих шкарпетках до перехрестя, вона побачила Руді. Він високо здер своє тріумфувальне обличчя і неспішно крокував до дівчинки. Його зуби скрипіли в широкій усмішці, а в руці теліпалися її туфлі.

— Вони мене ледь не вбили, — сказав він, — але мені вдалося.

Вони перетнули річку, і Руді повернув їй туфлі. Лізель кинула їх на землю.

Тоді приземлилася поряд і глянула на свого найкращого друга.

- Danke, — промовила дівчинка. — Дякую.

Руді вклонився.