Розділ «Частина 5»

— Ти не потрапиш до пекла, — відповів тато.

Декілька секунд Лізель не зводила з нього погляду. Тоді лягла, притулилась до нього, і обоє заснули — недалеко від Мюнхена, десь там, на сьомій грані німецького кубика.

Юність Руді

Врешті Лізель довелося дати йому те, що він просив. Він знав, що має робити.

ПОРТРЕТ РУДІ ШТАЙНЕРА: ЛИПЕНЬ 1941 РОКУ

Струмки грязюки обліпили його обличчя. Його краватка, як маятник, що вже давно помер у годиннику. Його лимонне, осяяне ліхтарем волосся розкуйовджене, а на обличчя натягнута сумна, безглузда усмішка.

Він стояв за кілька метрів від ґанку і говорив дуже переконливо, дуже радісно.

- Alles ist Scheisse, — оголосив Руді.

Усе паскудно.

У першій половині 1941 року, поки Лізель переховувала Макса, крала для нього газети і вичитувала мерову дружину, життя Руді теж зазнало змін — у підрозділі «Гітлер’юґенд». Починаючи з лютого він повертався зі зборів у набагато гіршому вигляді, ніж ішов на них. Часто його супроводжував Томмі Мюллер, і вигляд він мав не кращий. Їхня проблема складалася з трьох компонентів.

Тришарова проблема

1. Вуха Томмі Мюллера.

2. Франц Дойчер — скажений ватажок їхнього підрозділу.

3. Неспроможність Руді не пхати носа в чужі справи.

Якби ж тільки шість років тому Томмі Мюллер на сім годин не загубився, в один з найхолодніших днів за всю історію Молькінґа. Вушна інфекція і ушкодження нерва досі впливали на його марширування у строю «Гітлер’юґенд», і, скажу я вам, не найкращим чином.

Спершу вони зісковзували на дно поступово, але з кожним місяцем Томмі все більше дратував ватажків «Гітлер’юґенд», особливо під час марширувань. Пам’ятаєте день народження Гітлера минулого року? Якийсь час його вушна хвороба лише погіршувалась. Дійшло до того, що Томмі майже нічого не чув. Він не міг розібрати команд, які викрикували підрозділу на марші. Байдуже, чи це було в приміщенні, чи надворі, під снігом, у грязюці чи в прорізах дощу.

Головне, щоб усі зупинилися одночасно.

— Клац! — казали їм. — Ось що хоче чути фюрер. Усі разом. Усі як один!

А тут Томмі.

Думаю, це все через ліве вухо. Воно завдавало йому найбільше клопоту і тоді, коли гучна команда «Стій!» заливала вуха інших хлопців, Томмі продовжував кумедно марширувати. За якусь секунду він міг перетворити цілу парадну шеренгу на кашу з рук і ніг.