Розділ «Частина 3»

Руді підтвердив:

— Так, вона.

Анді Шмайкль наблизився до дівчинки, оглянув її з голови до п’ят, а тоді його замислене обличчя розплилося в широкій усмішці.

— Гарно ти його, мала. — Він навіть ляснув її по спині, врізавшись рукою в її гостру лопатку. — Якби я його віддубасив, мене б теж відшмагали.

Артур підійшов до Руді.

— А ти у нас Джессі Овенс, правильно?

Руді кивнув.

— Зрозуміло, — підсумував Артур. — Недоумок, але такий, як треба. Ходіть.

Їх прийняли.

Вони дійшли до ферми, і їм кинули мішок. Артур Берґ тримав свій, з мішковини. Він провів рукою по м’яких пасмах волосся.

— Хтось із вас коли-небудь крав?

— Аякже, — запевнив Руді. — Ми весь час крадемо. — Але звучало це не дуже переконливо.

Лізель була конкретнішою:

— Я вкрала дві книжки, — на що Артур Берґ розсміявся і тричі коротко пирхнув. Зграйки прищів перекинулися на інше місце.

— Сонечко, але ж книжки не їдять.

Звідти вони оглядали яблуні, що вишикувалися довгими заплутаними рядами. Артур Берґ роздавав команди.

— По-перше, — сказав він, — пильнуйте, щоб не заплутались в огорожі. Якщо заплутаєтесь, ніхто вас чекати не буде. Ясно? — Кожен кивнув або промовив «так». — По-друге, один на дереві, один під ним. Хтось мусить збирати. — Він потер руки. Йому це дуже подобалось. — По-третє, коли побачите, що хтось наближається, кричіть так голосно, щоб і мертвий почув, і всі тікайте. Richtig?

- Richtig[32], - відповів йому хор голосів.

ДВОЄ НОВЕНЬКИХ КРАДІЇВ ЯБЛУК ПЕРЕШІПТУЮТЬСЯ

— Лізель… ти впевнена? Ти все ще хочеш іти туди?