Розділ «Частина 1»

— Ні, - безкомпромісно відповіла черниця. Її невеликий живіт разом з усім тілом подався вперед. — Боюся, Руді, Лізель ще не зможе. — Вчителька перевела погляд убік, ніби за підтвердженням. — Вона почитає для мене пізніше.

Дівчинка кашлянула і промовила спокійно, проте зухвало:

— Сестро Маріє, я зможу.

Більшість учнів мовчки спостерігали. Декілька вдалися до майстерного дитячого вміння — хіхікання.

Сестрі Марії вривався терпець.

— Ні, ти не зможеш! Що ти робиш?

Лізель уже встала з крісла і повільно, затерплими ногами, йшла до середини класу. Вона взяла книжку і розкрила її навмання.

— Ну добре, — сказала сестра Марія. — Хочеш читати? Читай.

— Так, сестро.

Кинувши швидкий погляд на Руді, Лізель опустила очі і проглянула сторінку.

Кола вона підняла голову, клас розірвало на дві частини, а тоді знову стиснуло докупи. Усі діти перемішалися в неї на очах, і в якусь блискучу мить вона уявила, як із тріумфом прочитає цілу сторінку, виразно, без жодної помилки.

ОСНОВНЕ СЛОВО

Уявила

— Давай, Лізель!

Голос Руді пронизав тишу.

Крадійка книжок знову опустила очі і глянула на слова.

Давай. Цього разу нечутно промовив Руді. Давай, Лізель.

Кров гуділа. Речення розпливалися перед очима.

Зненацька виявилося, що білий аркуш списаний невідомою мовою, і сльози, що вже бриніли в очах, лише заважали. Тепер вона навіть слів не могла розібрати.

А ще сонце. Жахливе сонце. Воно ввірвалося крізь вікно — всюди скло — і світило простісінько на бездарну дівчинку. Воно кричало їй в обличчя: