Розділ «Частина 1»

Дівчинка помітила це, але не усвідомлювала доти, доки всі історії не зійшлися в одну. Вона не помітила, що, граючи на акордеоні, тато кудись вдивлявся, адже гадки не мала, що акордеон Ганса Губерманна — це теж історія. Але настане день, коли ця історія раннього ранку з’явиться на Небесній вулиці, на порозі будинку під номером тридцять три, з розкуйовдженими плечима і в тремтячій куртці. Вона принесе валізу, книжку і два запитання. А ще — історію. Історію за історією. Історію всередині історії.

А зараз, наскільки було відомо Лізель, історія була одна, і вона їй дуже подобалась.

Дівчинка лягла на спину і поринула в неосяжні обійми трави.

Вона заплющила очі, а її вуха вбирали мелодію.

Траплялися, звичайно ж, і певні труднощі. Декілька разів тато ледь стримувався, щоб не крикнути на неї.

— Ну ж бо, Лізель! — казав він. — Ти знаєш це слово, ти знаєш його!

Тоді, коли здавалося, що справи у них ідуть неймовірно добре, вони наштовхувалися на якісь перепони.

Якщо випадала гарна погода, після обіду вони ходили до річки. Коли погода їм не сприяла, вони спускалися в підвал. Здебільшого через маму. Спершу вони намагалися читати на кухні, та це їм не дуже вдавалося.

— Розо, — якось звернувся до дружини Ганс. Його слова тихенько вклинилися поміж її реченнями. — Чи не могла б ти зробити мені одну послугу?

Вона обернулася біля плити.

— Яку?

— Я тебе прошу, я тебе благаю , будь ласка, хоч на п’ять хвилин закрий свого рота.

Можете собі уявити її реакцію.

Саме так вони опинилися в підвалі.

Там не було світла, тож вони принесли гасову лампу, і, крок за кроком, між школою і домом, від річки до підвалу, від поганих днів до хороших, Лізель вчилася читати і писати.

— Незабаром, — запевнив тато, — ти зможеш прочитати ту жахливу книжку для трунарів, навіть із заплющеними очима.

- І мене переведуть із класу для малявок.

Вона промовила ці слова, як рішуча господиня.

Під час одного з підвальних уроків тато відклав наждачний папір (запаси швидко закінчувалися) і витягнув пензлика. У Губерманнів не було розкошів, але в підвалі зберігалося багато фарби, і вона стала у пригоді для навчання Лізель. Тато казав слово, і дівчинка вимовляла його по буквах, а тоді малювала його на стіні, доки не виходило правильно. Щомісяця стіну перефарбовували. Новий цементний аркуш.

Іноді ввечері, після уроків у підвалі, Лізель зіщулювалася у ванні і слухала слова, щоразу ті самі, які лунали з кухні.