Зрив

  - Щасливий БТР був, я на ньому два роки відкатав. Згорів, правда, в Цхінвалі, під час Другої грузинської, але хлопці усі живі залишилися. Точно тобі кажу: на удачу номер! Гаразд, поїхали, жерти хочеться, сил немає!

  На ведмедеві була зручна збруя і просте шкіряне сідло. Підніматися нескладно, а сидіти зручно. Давши Гумунгусу команду слідувати за Еріком, я закопався в налаштування Маунта.

   Їздовий Гумунгус Маунт (Червоний Ведмідь).

   Рівень 1.

   Сила: 30.

   Статура: 30.

   Атака: 10-20

   Швидкість: 5 км / год.

   Їздців: 1.

   Вантажопідйомність: 0.

   Спеціальні Можливості: немає.

   - Увага! Даний маунт може брати участь в бою нарівні зі своїм господарем. Маунт здатний розуміти ті ж ключ-команди, що і викликана істота, плюс спеціальні команди шляху. У разі загибелі істота втрачає весь досвід, набраний на поточному рівні, і залишається глухою до заклику протягом наступної доби.

  Зрозуміло. Ведмедика треба берегти, радує хоч, що він відроджується після смерті, нехай і не відразу. Заглянув в меню налаштувань зовнішнього вигляду. Ага, ось де Ерік душу відводив, повний політ фантазії. Правда, не безкоштовно, ну та хто б сумнівався. Перефарбувати тваринку коштувало двадцять золотих, кожна емблема ще по десятці. Існувала можливість залити власну текстуру і загримувати ведмедика під неї. Зробити його камуфляжним, чи що? Або жовтим з синьою смугою? Ага, і мигалку зверху... Гаразд, не будемо тваринку тиранити, мені його природне забарвлення ще не набридло. Хоча, припускаю, належить побачити ще багато дивних їздових створінь, гламурних рожевих левів, плюшевих коней зі стразиками, тощо.

  Тихенько пискнула і замигала іконка Привату. Потім ще раз, ще. Що за бомбардування? Відкрив і злегка очманів, Таня, виявляється, вміє лаятися! Треба ж просте запитання: "Де ти пропадав?" сформулювати в такій формі! Посміхнувся і запросив її в "Троє поросят", скинувши координати і пообіцявши все пояснити на місці. Однак не відповіла, дметься? Ну, буде їй тест на сумісність, прийде і зрозуміє: молодця, будемо дружити домами. А виявиться просто навіженим дівчиськом із зірваним дахом, не впевнений тоді, що нам по дорозі.

  Раз пішла така п'янка, перевірив френд-лист. О, обидва знайомих роги - Клоп і Кирило в грі. Послав і їм запрошення посидіти в "Поросятах". Клоп тут же відгукнувся:

  - ОК, бігу, гроші тільки в банку візьму.

  Чіткий хлопець, подивимося на результати операції "Шафа", і якщо все ОК, то з уваги його втрачати його не варто. Схоже, що одиночці в цьому світі дуже і дуже не просто. А ось Кирило так і не відповів, хоча його статус заспокійливо тлів зеленим вогником. Може, в ігнор-лист мене випадково заніс, не в ту кнопку тицьнувши? Перетнутися б з ним де-небудь, адже прикольний кадр, не хотілося б контакт втратити.

  До закладу прибули під охи та ахи. Ерік хотів справити враження і явно розіслав повідомлення знайомим, щоб зустрічали на порозі закладу. Народ звірів оцінив. Навколо БТР крутилася вражений натовп, його діловито оглядали і обмацували. Звір був абсолютно флегматичним і нерухомим. А ось до мого намагалися не підходити. Гумунгус косив злим поглядом, рикав при наближенні сторонніх і демонстративно шкірив зуби. Характери у ведмедів явно різні.

  Маунтів цілком можна було відпустити до наступної поїздки, але Ерік попросив залишити ведмедя біля закладу, мовляв, нехай сидить, створює антураж. Свого ведмедика він припаркував біля сусідньої стінки. Виглядала ця пара атлантів біля входу дуже навіть загрозливо. Я встиг пройти десяток кроків по залу, кивнув декільком ледь знайомим гравцям, і отримав повідомлення від Таалі, що вона не може увійти, бо біля входу ведмеді, і її не впускають.

  Заспокійливо махнув рукою Еріку, вийшов на ганок. За кілька кроків від дверей тупцювала і обурено роздувала ніздрі ельфа, а в кінці вулиці з'явився поспішаючий Клоп. Я поплескав ведмедика по загривку: