Зрив

  - Сім днів, нон-стоп.

  - Ого! - Присвиснув він, - зараз перевіримо. Закрий очі. Я слухняно закрив.

  - Де зараз сонце?

  Прислухався до своїх відчуттів. Сонечко злегка світило крізь заплющені очі і гріло праву щоку. Впевнено тицьнув туди пальцем.

  - Добре. Що ще відчуваєш?

  - М-м-м... Вітер легкий в обличчя. Муха по руці повзе.

  - Я відмахнувся.

  - Запахи які?

  - Гноєм пахне. Їжею різною. Квітами. Пивом від тебе.

  Ерік зніяковіло пробурмотів:

  - Цілий день в броні... Стривай, зараз ще дещо перевіримо. - Воїн погримів чимось в сумці.

  - Де ж він? А, ось. На, візьми в руки і розкажи все, що можеш, про предмет.

  Ерік вклав мені в руки важку залізяку. Я став її вивчати і одночасно ділитися своїми спостереженнями.

  - Ніж, або кинджал, не розбираюся... Старий, ручка шкіряна, потерта, клинок частково іржавий, тупий. Пахне прілою шкірою, землею і залізом. Зовсім старий, я б сказав, іржа сиплеться.

  Ерік хмикнув і відібрав знахідку.

  - Можеш відкрити очі. Вітаю хлопець, ти з нами! Звичайний гравець, навіть при повному зануренні, не розказав би і половини того, що ти. Вірт, звичайно, дуже схожий на реальність, але все-таки сурогат. А ти тепер живеш в цьому світі, звідси повна гамма почуттів і дотиків.

  Я недовірливо подивився на нього.

  - Це точно? Якось непевно це...

  Воїн посміхнувся.

  - Ну давай ще пару речей перевіримо, правда, тут все залежить від того, як давно ти оцифрований. Південний схід де?