Зрив

  Я маякнув золотим, проте, інспектор не повівся, а лише презирливо похитав головою. Стражник з-за його спини просемафорив розкритою п'ятірнею, мабуть натякаючи на розмір баришу. Ну що за хрінь, зовсім обнагліли розробники! Або це один із способів виведення з обороту зайвої грошової маси? Хороший бізнес однак, малюй собі віртуальне золото, продавай за реальне, а щоб не викликати інфляції, вилучай ігрову валюту за всілякі сервіси та поточні витратні матеріали. Навіть якщо один золотий в день буде переходити від гравця до продавців, то, помноживши на сорок мільйонів граючих, отримаємо сто двадцять лимонів доларів в місяць. А в реальності потік грошей на кілька порядків вище. Продати ж ігрове золото не проблема, скоріше навпаки, складніше придбати його в значних кількостях. Адміністрація лімітує суму введення десятьма кусками вічнозелених на місяць. Інакше досить одного переселеного мільярдера, щоб обрушити економіку ігрового світу. Ні, напевно справжній мільйонер знайде компроміс з керівництвом, в кінці кінців, це бізнес, і його ціль не погратися, а заробити грошей. Просто за його мільйони йому намалюють замок з гуріями і топ з рівневою охороною, а готівку на руки видадуть на загальних підставах. Ну, або близько до них, злегка за іншим курсом.

  Коротше, довелося розщедритися. Інспектор прихильно прийняв п'ятірку золотом на кишеню, потім ще сотню за термін, що залишився. Півгодини бюрократії, і я ступив на сіру пластину стаціонарного телепорту. Черговий маг єхидно натякнув: "До зустрічі!" І активував портал.

  Несильний удар по ногах, і я опинився на витоптаному майданчику, в двох десятках кроків від північних воріт міста. Саме тут я вперше увійшов в місто, і місце це було мені добре знайоме. Сонце хилилося до заходу, але народу навколо було чимало, життя вирувало і кипіло. Починалася вечірня ігрова сесія, більшість підключалися до вірту в другій половині дня, після навчання або роботи.

  Я кинув пару мідяків торговцю, що проходив повз мене, і отримав натомість великий кухоль пива з пінною шапкою. Не знаю, магія це або ігрова умовність, але пиво було приємно прохолодним, як з холодильника. Ось вона, свобода! Відійшов убік і сів прямо на травичку. Здув піну, пошкодував про відсутність солоної рибки, але вставати і йти шукати було лінь, і так зійде. Задоволення-то яке!

  В кілька довгих ковтків я осушив кухоль і відкинувся на спину, клас! Ласкаве сонечко закрила чиясь тінь. Я розплющив одне око - Ерік.

  Здоровань весело усміхнувся і плюхнувся поруч. Штовхнув мене ліктем по ребрах.

  - Здорово, бродяга, ти де пропадав?! Я вже побоювався, що не вийшло в тебе зі зривом або ласти склеїв завчасно.

  Я ривком сів.

  - Не дочекаєтеся! - Потім жестом Іван Василича випнув підборіддя і почухав невидиму бороду.

  - До міліції замели, справу шиють.

  - У сенсі? - Сторопів Ерік.

  - Ну, менти місцеві мене пов'язали, в тюрмі сидів, кашу жер. Я ж, типу, як злісний некрос, ось вони на пета мого заїлись, ну поклали ми їх дозор плюс ще дещо по сукупності накапало. А потім кавалерія прилетіла, пов'язали коротше. Ех, який пет був, диво як хороший! - Я скрушно махнув рукою. Однак душа співала і раділа, а вид отетерілого Еріка відверто смішив.

  - Реально, чи що?

  - Ага, десять хвилин як на волі.

  - Чувак, з тобою не засумуєш!

  - Це так, тримайся мене, і затишна камера тобі забезпечена!

  Воїн зареготав з жарту.

  - Слухай, Еріку, давно хотів запитати, а як визначити, я в зриві чи ні?

  Ерік підібрався і відразу став серйозним.

  - Ти реально не знаєш?! Скільки вже в зануренні?