Зрив

  Дівчина здивовано подивилася на мене:

  - Ти думаєш?

  - Думаю, так. ІскІн тут Бог: він скрізь і в усьому. Може й слухає, хто його знає...

  Я піднявся на ноги.

  - Що стосується твоєї історії... Я тебе розумію. Чим зможу - допоможу. Головне, не пори гарячку. Сама підставишся і за сестру не помстишся.

  - Ти дійсно схвалюєш?!

  - Знаєш... Я вже двічі за гранню. З одного боку, смертник. Можу вийти на вулицю і вбити кого завгодно, менше від цього не проживу, все одно помирати через тиждень-другий. З іншого боку, я в грі, і дуже хочу залишитися тут назавжди. І тут теж свої правила. Ось ці сміливі хлопці, - я показав на три ельфійські могилки, - тебе образили, за що і отримали швидке покарання. Їм теж було боляче, вони втратили гроші, нажили ворога. І ніякі депутатські посвідчення їм не допомогли б. Це справедливо, і мені це подобається. Так що на твоєму місці я вчинив би точно так само.

  У цей момент три голопузих ельфи вломилися в печеру. Тьху ти, легкі на спомині. Думаю, що поведи вони себе по-людськи, ми б дали їм можливість випатрати могилки, але хлопці палали жагою помсти. Без розмов накинули на мене і Таню паралізацію, потім полетіли вогняні стріли і фаерболи. Не можна ж так, хлопці, двічі на одні й ті ж граблі... Заревівши, Гумунгус кинувся в атаку. Без обладунків ельфи протрималися в два рази менше часу, ніж минулого разу. Лічильник ПК у мене не збільшився - хлопці напали першими, а захищатися можна без наслідків. Так я став володарем ще трьох жетонів.

  - От виродки, - сплюнув я в серцях.

  - Школота, - поправила Таалі. Побачивши мій запитальний погляд, пояснила: - ПК-клан, у них замок в нейтральних землях. До речі, там в основному зірвані, добірка неадекватів всіх мастей. Клан офіційно іменується "Сволота", але інакше як "школота" їх не кличуть. Зараз боюся, підмогу викличуть, треба би рвати кігті.

  - Зрозуміло, згоден.

  Кинув повідомлення в приват Клопу, мовляв, повернутися не зможу, дій, як домовлялися, і подивився в бік ельфи.

  - Таня, давай я тебе проведу до міста, а то образить ще хто.

  Дівчина здивовано підняла брови, а потім, вперше на моїй пам'яті, посміхнулася широкою і чистою посмішкою.

  - А давай, добрий некромант! Веди!

   ГЛАВА 11

  Після тьмяного світла підземелля навіть неяскраве світло сонця, яке заходило, грунтовно сліпило і різало очі. Поки я адаптувався, "школота" встигла завалити приват-погрозами. От спасибі, хлопці, а то ваші імена якраз не встиг записати, а в логах колупатися було ліниво. Додав піонерів в чорний список з пам'яткою, за які заслуги. Тепер інтерфейс гри буде підсвічувати їх імена червоним, нагадуючи про можливу загрозу.

  З боку кліток долинув розпачливий зойк княгині Дроу. Сплутати її оперний тенор з іншими було неможливо. Темна ельфійка стояла в клітці, тримаючись побілілими пальцями за іржаві прути. Я простежив за її поглядом: уздовж ряду йшов світлий ельф і холоднокровно прикінчував бранців, одного за іншим. Уже три тіла спочивали на брудній підлозі, а гравець, струшуючи кров з меча, підходив до наступної жертви. Та що ж він творить?!

  - Стій тут, я зараз! - Кинув я Таалі і вже на бігу скомандував ведмедику! - Гумунгус, охороняти!

  Встиг я в останню секунду. Перехопив руку з мечем і ривком розвернув ельфа до себе.