Розділ «Філософські повісті»

Недалеко від них жив славетний дервіш, якого вважали за найкращого філософа в Туреччині. До нього і звернулися за порадою.

Панглос сказав йому:

– Учителю, ми прийшли спитати вас, для чого створено таку досить чудну тварину, як людина?

– А тобі що? – сказав йому дервіш. – Чи твоя це справа?

– Але, преподобний отче, – мовив Кандід, – так жахливо багато зла на землі.

– Ну то що! – сказав дервіш. – Хіба не все одно, зле на ній чи добре? Коли його величність виряджає корабель до Єгипту, невже він має цікавитись, чи вигідно на кораблі мишам, чи ні?

– Що ж робити? – спитав Панглос.

– Мовчати, – відповів дервіш.

– А я тішив себе надією, – сказав Панглос, – трохи поміркувати з вами про наслідки і причини, про найкращий із можливих світів, про походження зла, про природу душі та наперед установлену гармонію.

На ці слова дервіш зачинив їм перед носом двері.

Під час цієї розмови розійшлася новина, що в Константинополі задушили двох візирів та муфтія, а кількох їхніх приятелів посадили на палю. Ця подія спричинилася до великого занепокоєння на кілька годин. Панглос, Мартен і Кандід, вертаючись до хутірця, побачили одного доброго діда, що спочивав у холодку, недалеко від хати, під апельсиновим деревом. Панглос, так само цікавий, як і говіркий, запитав у нього, як звали задушеного муфтія.

– Нічого не знаю, – відповів дід, – я ніколи не знав на ймення ні одного муфтія, ні одного візира. Не знаю, про яку пригоду ви говорите, та і взагалі гадаю, що хто втручається до громадських справ, той гине найгіршою смертю, і що він того заслуговує… Сам я ніколи не розпитую, що робиться в Константинополі; досить з мене, що я посилаю туди на продаж овочі зі свого саду.

По цій мові він запросив чужинців до своєї хати; там дві дочки і двоє його синів почастували подорожніх кількома сортами шербету, власноручно виготованого, каймаком, приправленим цукатами, апельсинами, лимонами, ананасами, фісташками і кавою мокка, не змішаною з поганою батавською та острівною кавою. Потім дочки доброго мусульманина побризкали пахучими духами бороди Кандідові, Панглосу й Мартенові.

– У вас, мабуть, великі маєтки і найродючіша земля? – запитав Кандід у турка.

– Ні, я маю тільки двадцять десятин, – відповів турок, – і обробляю їх сам із своїми дітьми. Праця відганяє од нас три великі лиха – нудьгу, порок і злидні.

Повертаючись до свого хутірця, Кандід глибоко розмірковував над словами турка. Він сказав Панглосові й Мартенові:

– Цей добрий дід, здається мені, прожив своє життя краще, аніж ті шестеро королів, з якими ми мали честь вечеряти.

– Велич дуже небезпечна, як свідчать усі філософи, – сказав Панглос. – Еглона, царя моавітського, вбив Аод;[314] Авессалом повис на власному волоссі й був пробитий трьома списами; царя Надава, сина Ієровоама, убив Вооз; царя Елу – Замврій, Охозію – Ієй, Гофолію – Іоас; царі Іоахім, Ієхонія та Седекія пішли в неволю. Ви знаєте, як загинули Крез,[315] Астіаг,[316] Дарій,[317] Діонісій Сіракузький,[318] Пірр,[319] Персей,[320] Ганнібал,[321] Югурта,[322] Аріовіст,[323] Цезар,[324] Помпей,[325] Нерон,[326] Оттон,[327] Віттелій,[328] Доміціан,[329] Річард II англійський,[330] Едуард II,[331] Генріх VI,[332] Річард III,[333] Марія Стюарт,[334] Карл І,[335] три Генріхи французькі,[336] імператор Генріх IV?[337] Ви знаєте…

– Я знаю ще, – сказав Кандід, – що нам треба працювати в нашім саду.

– Маєте рацію, – сказав Панглос, – бо коли людина оселилася в саду Едемі, то це було ut operaretur eum,[338] щоб вона в ньому працювала, а це показує, що людина родиться не для спочинку.