Розділ «Філософські повісті»

Амазан схопив на руки «головного пошукувача» й кинув його на вогонь, що був наготований за сорок кроків. Туди повкидав він один по одному й малих пошукувачів. Потім він упав до ніг Формозанти.

– Ах, які ви ласкаві, – сказала вона, – і як ревно кохала б я вас, коли б ви не зрадили мене з «лицедійкою»!

Поки Амазан мирився з царівною, поки ґанґариди скидали у вогнища тіла всіх антропокаїв і полум'я здіймалось аж під хмари, Амазан побачив, як здалеку наближається до нього неначе ціле військо. На колісниці, запряженій вісьмома мулами, їхав старий державець з короною на голові,[536] за ним їхали поважні особи в чорних плащах і брижах, сидячи на чудових конях, за ними мовчки йшло багато людей з масним волоссям.

Спочатку Амазан зібрав був навколо себе ґанґаридів і підніс списа до бою. Та тільки-но король помітив його, враз скинув корону, зійшов з колісниці, обійняв його стремена й сказав:

– Чоловіче, посланий від Бога, ви месник за людський рід, визволитель моєї батьківщини, мій оборонець! Оці священні потвори, од яких ви очистили землю, панували наді мною іменем «Старця із семи горбів». Я мусив терпіти їхні страшні злочини; народ покинув би мене, коли б я захотів обмежити їхню злочинну жорстокість. Віднині я дихаю, я живу, я царствую і цим завдячую вам.

Потім він шанобливо поцілував Формозанті руку й попросив її з Амазаном, Ірлею й феніксом сісти в його колісницю, запряжену вісьмома мулами. Двоє палестинців, двірських банкірів, що ще лежали ниць від страху й вдячності, звелися на ноги, і воїни на однорогах рушили за бетійським королем до його палацу.

Гідність короля такого поважного народу вимагала, щоб мули везли колісницю повільно, тому Амазан і Формозанта мали час розповісти одне одному свої пригоди. Король розмовляв з феніксом, захоплювався ним і сто разів цілував. Він зрозумів, які неуки, брутальні й дикі є народи Заходу, що їдять тварин і не розуміють їхньої мови, дізнався, що тільки ґанґариди зберегли первісну людську природу й гідність. Але насамперед він погодився, що найдикішими з-поміж смертних були пошукувачі-антропокаї, від яких Амазан очистив землю. Король не переставав дякувати йому. Прекрасна Формозанта забула вже пригоди з «лицедійкою», і душа її пам'ятала тільки мужність того, хто врятував їй життя. Дізнавшись про те, який невинний був поцілунок, даний єгипетському фараонові, і як було воскрешено фенікса, Амазан відчував у душі чисту радість і палав найпалкішим коханням.

Обідали в палаці, та їли абияк, бо бетійські кухарі найгірші в Європі. Амазан порадив закликати кухарів з Галлії. Під час обіду королівські музики награвали ту славетну арію, яка протягом віків звалася потім «Іспанське капричіо».[537] По обіді говорили про справи.

Король спитав в Амазана, прекрасної Формозанти й фенікса, що мають вони робити далі.

– Щодо мене, – сказав Амазан, – то я хочу повернутися до Вавилона, як спадкоємець престолу, і просити в дядька Бела мою двоюрідну сестру, незрівнянну Формозанту, коли вона не захоче жити зі мною в ґанґаридів.

– А я, – сказала царівна, – твердо вирішила ніколи не розлучатися з моїм двоюрідним братом; але гадаю, він погодиться на те, щоб я повернулась до батька, тим більше що батько дозволив мені виїхати тільки на прошу до Бассори, а я поїхала мандрувати світами.

– Щодо мене, – сказав фенікс, – то я піду скрізь за цими ніжними й великодушними коханцями.

– Маєте рацію, – сказав король Бетіки, – але до Вавилона не так легко повернутися, як ви гадаєте. Я весь час маю звістки про цей край від тірійських кораблів і палестинських банкірів, що мають зносини з усіма народами на землі. Над берегами Нілу й Євфрату всі взялися до зброї. Скіфський цар на чолі трьохсот тисяч верхівців вимагає спадщини своєї жінки; володарі єгипетський і індійський, кожен на чолі трьохсоттисячного війська, і собі руйнують землі на берегах Тігру і Євфрату з помсти за те, що з них насміялися. Поки фараон єгипетський був за межами своєї країни, його ворог, цар ефіопський, пограбував Єгипет з трьомастами тисячами війська. Цар же вавилонський має тепер для своєї оборони тільки шістсот тисяч людей. Признатися вам, – казав король далі, – коли я почув про величезні армії, які Схід викинув із свого нутра, і про багатство тих армій, коли порахував наші невеличкі корпуси на двадцять – тридцять тисяч вояків, яких так важко одягти й прогодувати, – я ладен думати, що Схід утворений набагато раніше, ніж Захід. Здається, що ми тільки позавчора вийшли з хаосу, а вчора – з варварства.

– Ваша величність, – сказав Амазан, – інколи ті, що йдуть останніми, переганяють тих, що перші вийшли на життєвий шлях. У моїй країні гадають, що людина походить з Індії, але я зовсім того не певен.

– А ви? – звернувся бетійський король до фенікса. – Що ви про це думаєте?

– Я ще надто молодий, владарю, – відповів фенікс, – щоб знати про таку старовину. Я живу тільки близько двадцяти семи тисяч років, але батько, що жив уп'ятеро довше, казав мені, що чув від свого батька, ніби країни Сходу були завжди багатші й заселеніші за інші. Від пращурів йому переказували думку, що рід усіх тварин розпочався на берегах Ґанґу. Щодо мене, то я не такий чваньковитий, щоб триматися цієї думки. Я не можу думати, щоб альбіонські лисиці, альпійські бабаки чи галльські вовки походили з моєї крани, так само як не вірю, щоб сосни й дуби у ваших країнах походили від кокосових та фінікових пальм Індії.

– Але звідкіля ж походимо ми? – сказав король.

– Не знаю, – відповів фенікс, – я хочу знати тільки те, куди можуть поїхати прекрасна вавилонська царівна і мій любий Амазан.

– Не думаю, – сказав король, – щоб зі своїми двомастами однорогів він міг би пробратися крізь армії по триста тисяч чоловік кожна.

– Чому ні? – сказав Амазан.