Розділ «Рівно північ»

— Вау, нічого собі, — стиха промовила юначка.

— Ого-го, — одночасно з нею озвався Нік. — Погляньте-но он туди, друзяко.

Нік показував на напівпорожню чашку кави на сервісній консолі біля лівого підлокітника пілотського крісла. Поряд з чашкою лежала двічі відкушена данська булочка. Браяну враз повернулося його сновидіння, і він люто пересмикнувся.

— Це трапилось швидко, що б воно не було, — сказав Браян. — І подивіться сюди. І сюди, — показав він спершу на сидіння пілотського крісла, а потім на підлогу біля крісла другого пілота. У світлі приладової панелі там мерехтіли два наручних годинники: один герметичний «Ролекс», другий — цифровий «Пульсар»[68].

— Якщо вам потрібні годинники, там є з чого вибрати, — пролунав за їх спинами чийсь голос. — Там, позаду, їх тонни.

Браян озирнувся і побачив Алберта Кавснера, акуратного і дуже юного на вигляд у його скуфійці на голові та майці «Гард-Рок Кафе». Поруч з ним стояв той літній джентльмен в обстріпаному спортивному піджаку.

— Насправді так багато? — перепитав Нік. Здається, тут він уперше втратив свою витримку.

— Годинники, ювелірні прикраси та окуляри, — сказав Алберт. — А також сумочки й гаманці. Але найдивніше там… там є речі, що, я цілком певен, випали зсередини людей. Такі як хірургічні штифти та кардіостимулятори.

Нік подивився на Браяна Інґала. Англієць помітно зблід.

— Я вже був десь наблизився до того ж припущення, яке мав наш нечемний і балакучий приятель, — сказав він. — Що з якоїсь причини наш літак десь сідав, поки я спав. Що більшість пасажирів — і екіпаж — з нього було якимсь чином знято.

— Я прокинувся б тієї ж миті, щойно розпочалося зниження, — мовив Браян. — Така звичка.

Він зрозумів, що не в змозі відірвати очей від порожніх крісел, від напіввипитої чашки кави, від над’їденої данської булочки.

— За звичайних обставин я б теж так сказав, — погодився Нік. — Тому вирішив, що в моє питво щось було підмішано.

«Я не знаю, чим цей парубок заробляє собі на життя, — подумав Браян, — але він точно не торгує вживаними автомобілями».

— Мені ніхто нічого не підмішував, — зауважив Браян, — бо я нічого не пив.

— І я теж, — озвався Алберт.

— У будь-якому випадку, поки ми спали, ні посадки, ні злету бути не могло, — пояснив їм Браян. — Літак може летіти на автопілоті, а «Конкорд»[69] навіть приземлятися на автопілоті, але для злету потрібна жива людина.

— Отже, ми не приземлялися, — підсумував Нік.

— Аж ніяк.

— То куди ж вони поділися, Браяне?