Розділ «Рівно північ»

Нік глитнув, швидким порухом руки витер піт собі з лоба й обернувся до Лорел.

— Складіть дві з отих скатертин у квадратні тампони. Якомога товстіші. Станьте на коліна поруч зі мною. Якомога ближче. Воріку, зніміть з себе ремінь.

Руді вмент почав виконувати наказ.

Нік знову перевів очі на Лорел. Знову вона була вражена, і цього разу не без приємності, наснагою в його погляді.

— Я візьмуся за ручку ножа і потягну. Якщо він не пробив їй ребро — а судячи з позиції ножа, я так не думаю, — він мусить витягтися одним плавним рухом. У ту ж мить, як він вийде, я відсунуся, даючи вам вільний доступ до зони грудей дівчинки. Ви зразу ж кладете один тампон на рану й тиснете. Тиснете сильно. Не бійтеся зробити їй боляче чи передавити їй груди так, що вона не зможе дихати. У неї щонайменше одна перфорація легень, а я закладаюся, що там пара пробоїн. Саме вони нас мусять турбувати. Ви зрозуміли?

— Так.

— Коли накладете свій тампон, я її трохи підніму проти вашого тиску. Якщо ми побачимо кров у неї на спині, містер Ворік підсуне під неї другий тампон. І тоді, щоб обидва тампони трималися на свої місцях, ми обперезаємо їх ременем містера Воріка. — Він поглянув вгору на Руді. — Коли я гукну, щоб подавали його, зразу подавайте. Не змушуйте мене просити вас двічі.

— Не буду.

— Вам достатньо добре видно, Ніку, щоб таке зробити? — спитала Лорел.

— Гадаю, так, — відповів Нік. — Сподіваюсь, що так. — Він знову подивився на Дайну. — Готова?

Дайна щось мурмотнула.

— Гаразд, — промовив Нік. Він зробив глибокий вдих, а потім випустив повітря. — Допоможи мені, Боже.

Він обвив своїми витонченими, довгими пальцями рукоять ножа, наче гравець, що стискає в руках бейсбольного кия. Потягнув. Дайна пронизливо закричала. Величезний згусток крові вивергнувся з її рота. Лорел стояла на колінах, напружено нахилившись вперед, і раптом їй в обличчя плеснуло кров’ю Дайни. Вона відсахнулась.

— Ні! — гаркнув на неї, не обертаючись, Нік. — Не сміти мені тут грати маніжну цяцю! Навіть не смійте!

Лорел знову нахилилась вперед, векаючи і здригаючись. Лезо — тьмяно блискотливий сріблястий трикутник у глибокому мороці — вийшло з грудей Дайни й замерехтіло перед ними. Груди сліпої дівчинки здійнялися й опали, почувся несьогосвітній, високий свист — це рана всмоктувала повітря.

— Нумо! — гаркнув Нік. — Натискайте! Якомога сильніше!

Лорел нахилилася вперед, лише на мить вона побачила, як кров рине з діри в грудях Дайни, і враз рану вже було накрито. Тампон зі скатерки під її долонями майже відразу став теплим і вологим.

— Сильніше! — гримнув на неї Нік. — Тисніть сильніше! Запечатуйте її! Запечатуйте рану!

Тепер Лорел зрозуміла, що люди мали на увазі, коли говорили про повну нервову зруйнованість, тому що сама почувалася на її межі.

— Я не можу! Я зламаю їй ребра, якщо…