●
Дідусь вів Дугласа й Тома додому. На півдорозі повз них градом метеорів промчала ватага хлопчаків на чолі з Чарлі Вудменом та Джоном Хаффом, і сила її тяжіння була така велика, що відірвала Дугласа від дідуся й Тома і потягла за ними до яру.
— Не заблукай, хлопче!
— Ні, дідусю, ні…
І хлопці поринули в темряву.
Том і дідусь пройшли решту дороги додому мовчки, і тільки тоді, коли вони вже підступили до веранди, Том, сказав:
— Ти ба, Машина щастя! Це ж треба!
— Відсапайся, — мовив дідусь. Годинник на міській управі вибив восьму.
Годинник на міській управі вибив дев'яту. Ставало вже пізно, а на цій вуличці маленького містечка у великому штаті величезного краю на планеті Земля, що стрімко падала в темне провалля Всесвіту, кудись там чи нікуди, була вже справжня ніч, і Том відчував кожну милю цього падіння. Він сидів біля надвірних дверей і видивлявся крізь протимоскітну сітку в летючу темряву, що з невинним виглядом удавала, ніби вона зовсім нерухома. Тільки якщо лягти й заплющити очі, то відчуєш, як обертається під твоїм ліжком Земля, а темне море вдаряє тобі у вуха, напливаючи й розбиваючись об невидимі скелі.
У повітрі пахло дощем. Мати прасувала білизну, і Том чув, як вона бризкає позад нього з пляшечки від томату на хрустке сухе полотно.
А за квартал звідти ще була відчинена одна крамничка — та, що належала місіс Сінгер.
Нарешті, коли місіс Сінгер уже ось-ось мала зачинити свою крамничку, мати зглянулася на Тома й сказала:
— Збігай купи пінту[4] морозива, та дивись, щоб вона добре натоптала.
Том спитав, чи не можна взяти з шоколадною підливкою, бо він не любив ванільної, і мати дозволила. Він затиснув гроші в кулаці й побіг босоніж по темному цементу вечірнього тротуару під яблунями й дубами. У містечку стояла така тиша, що здавалося, ніби воно відступило ген у далину, і чути було тільки сюрчання цвіркунів десь за розпашілими темно-синіми деревами, що підпирали всіяне зорями небо.
Хляпаючи босими ногами по бруківці, Том перебіг вулицю. Місіс Сінгер важко чапала по крамничці, наспівуючи якісь єврейські мелодії.
— Пінту морозива? — перепитала вона.- 3 шоколадною підливкою? Можна!
Том дивився, як вона із зусиллям знімає з морожениці тугу металеву покришку, орудує ложкою, щільно натоптуючи морозиво в пінтову коробку, а тоді поливає його зверху: «З шоколадною підливкою? Можна!» Він віддав гроші, взяв холодний пакунок, потерся об нього лобом і щокою, засміявся і, хляпаючи босими ногами, бігцем подавсь додому. Позаду блимнуло й згасло світло в останній відчиненій крамничці, і тепер на цілій вулиці лишився тільки мерехтливий ліхтар на розі, і здавалося, все містечко поринає в сон.
Відхиливши сітчасті двері веранди, Том побачив, що мати й досі прасує. Було видно, що їй жарко і вона чимось невдоволена, та все ж вона всміхнулася до нього.
— А коли тато повернеться з тих своїх зборів? — спитав Том.
— Годині об одинадцятій чи о пів на дванадцяту, — відказала мати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 15. Приємного читання.
TextBook