Розділ «Стівен Кінг Чотири сезони»

(ви повинні сісти й усе-усе нам розказати)

Слова, вимовлені тим самим тоном дружнього кепкування. Колись він уже їх чув, у цьому жодних сумнівів бути не могло. Але чи їх Денкер вимовляв? Чи він?

(розкажіть нам усе)

Голос людини з вишуканими манерами. Культурної людини. Але в голосі — погроза. Сталева рука в оксамитовій рукавичці. Так.

Де?

(розкажіть нам усе. Нічого не пропускайте.)

(?Патин?)

Морис Гейзель подивився на свою вечерю. Містер Денкер з апетитом заходився коло їжі. Зустріч із Феліс, очевидячки, підняла йому настрій — так само бувало, коли до нього приходив білявий хлопчина.

— Хороша дівчина, — сказав Денкер із повним ротом, набитим морквою та горошком.

— А, так…

(ви повинні сісти)

— Ви про Феліс. Вона

(і все нам розказати)

дуже мила.

(розкажіть нам усе. Нічого не пропускайте.)

Він опустив погляд на свою вечерю, раптово пригадавши, як це — бути в концтаборі не новачком. Попервах ти ладен убити за шматочок м’яса, байдуже, який там він зачервивлений чи гнилий, аж позеленів уже. Але через деякий час той дикий голод вщухав, і шлунок залягав усередині маленьким сірим камінчиком. І тобі здавалося, що вже більше ніколи в житті ти не відчуватимеш голоду.

Поки хтось не показував тобі їжу.

(«друже, розкажіть нам усе. Нічого не пропускайте. Ви повинні сісти й УУСССЕ нам розказати».)

Головною стравою на Морисовій таці був гамбургер. І чому він зненацька навіяв думку про ягнятину? Не про баранину, не про відбивні (баранина часто бувала жилавою, а відбивні — жорсткими, і людину, чиї зуби повигнивали до старих пеньків, баранина й відбивні не надто вабили). Ні, про що він подумав, то це про апетитне ягняче рагу, соковите, у підливці, з купою овочів. М’якеньких смачнючих овочів. Але навіщо думати про ягняче рагу? Навіщо, якщо не…

Бахнули відчинені навстіж двері. Лідія, із рожевими від усмішки щоками. Під пахвою в неї був алюмінієвий костур, і дибала вона, як друзяка маршала Диллона Честер.