Розділ «Конор Костик ЕПІК»

Ерік уже вирішив від’єднатися від «Епіку», як йому спало на думку, що слід принаймні підготувати собі якийсь новий персонаж. Крім того, це був спосіб відсунути мить, коли доведеться сповістити батькові-матері недобру новину.

# СТАТЬ: ЖІНОЧА

Цей вибір стався майже мимоволі, тож Ерік і сам здивувався. Уперше він вибрав жінку. Зазвичай люди дотримуються своєї статі, ба навіть намагаються загалом якомога уподібнити персонаж до власної особи, можливо, тому, що дуже багато шлюбів урешті-решт були результатом зустрічей під час гри. Хай там як, порив стати жінкою сподобався Ерікові. Можливо, як жінці йому щаститиме більше.

Ерік переглянув величезну базу даних жінок. Він зупинився на невеличкому блідому обличчі з рудими косами, зеленими очима й кількома цятками ластовиння. Своїми рисами новий персонаж був схожий на Еріка, хоча він, як і мати, мав темне волосся й карі очі. Потім, на відміну од решти гравців, Ерік витратив усі свої початкові очки на красу.

Поважні гравці, а увесь світ складався з поважних гравців, ніколи не марнували на красу жодного очка, яке можна було витратити на практичні атрибути, скажімо, бойову майстерність, ремісничі вміння, зброю, магічні предмети й чари. Тому весь загал гравців «Епіку» складався з понурих, сірих гуманоїдів.

Його друзі либонь будуть вражені; мабуть, неможливо пояснити їм свій вибір, так само як немає жодного раціонального аргументу на користь відмови од усіх практичних переваг задля краси. Напевне, можна просто сказати, що створення привабливого жіночого персонажа — його примха, бо Ерік знав, що та жінка недовго існуватиме у світі. Почасти це було правдою, але водночас Ерік відчував, що вона є справжнім відображенням настрою, який охопив його, — настрою нонконформізму, прагнення кинути виклик усталеним традиціям гри.

Хоч з якого боку поглянути, та жіночка створювала незабутнє враження. Вона приголомшувала. Не мала ніякої зброї, стояла в штанах і блузці, видавалася гнучкою та впевненою, й відчувалось, як у ній нуртує енергія.

# УСМІШКА

Вона зухвало усміхнулася Ерікові, й серце йому аж підскочило: міміка її обличчя була жвава, наче в живої жінки. Команда «усміхнись», яку він давав будь-якому зі своїх попередніх персонажів, приводила тільки до того, що сірі багатокутники їхніх голів виконували мімічний рух, який годі було відрізнити од гарчання. Ерік голосно засміявся, розганяючи хмару своєї недавньої смерті. Як кумедно! Вона, можливо, не проіснує й тижня, надто коли взяти до уваги його план, але він уже пройнявся ніжністю до свого нового alter ego, другого Я. Він виставить її, і вона викличе численні запитання. Вона більше скидалася на НІП — породжений комп’ютером He-Ігровий Персонаж, ніж на персонаж гравця.

# ПОМАХ НА ПРОЩАННЯ

Прощаючись, вона махнула рукою.

Від’єднавши навушники та рукавички од комп’ютера, Ерік випростався й потягнувся. Знову потер вуха, затерплі після чотирьох годин перебування в навушниках — чотирьох неоціненних годин, даних йому, щоб він мав змогу наздоганяти інших персонажів «Епіку» своєї вікової групи.

Поки він заглиблювався в «Епік», землю непомітно вкрили сутінки. Батько-мати й сусіди, певне, вже повернулися із саду. Мабуть, ретельно чистять від іржі залізні інструменти або готують вечерю. Миготливе світло в коридорі свідчило, що внизу палахкотить вогонь. Пора йти і слухати, як йому докорятимуть. Ерік повагом і повільно спускався голими дерев’яними сходами.

— Хай йому біс! — долинув з кухні материн голос.

— Що сталося, мамо? — запитав Ерік, заходячи до кухні.

— Ой, Еріку, я й не знала, що ти вдома, — зітхнула мати. — Піч не горить як слід. Гарячої води взагалі немає.

Вона видавалася втомленою, але потім її обличчя засвітилося надією:

— Ну, а сьогодні ти маєш успіхи?

— Що ж, і так, і ні. — Аж ніяк не бажаючи розчаровувати її, Ерік підійшов до столу й сів, дивлячись на плетену солом’яну підставку.

— І так, і ні?