Розділ «Над сонячним Ядраном»

— Коли вирушаємо? — запитав я.

— Може, ще побудемо кілька днів. Це залежить од того, скільки француз дасть за апарат.

16

Я не встиг закінчити розмови, бо прийшов Іво.

— Привіт! — сказав він.— Хочеш зі мною ловити рибу?

— Чудово, — відповів я. — Зараз візьму маску і ласти.

Подалися ми до затоки. Іво мовчав.

— Від’їжджаємо, — озвався я.

— Шкода. Я дуже полюбив тебе.

— І я тебе.

— Напишеш мені, правда?

— Неодмінно! Надішлю фотознімки нашого загону. Шкода, що ти не в Варшаві.

— Або що ти ходиш до школи не в Чачаку.

— Авжеж. Добре було б нам.

— Може, на той год знову приїдеш?

— Може... якщо дядечко мене візьме. Але після вчорашнього навряд.

— Дуже гнівався?

— Ні. Він не вміє серйозно гніватися.

— Моя мама не хвилювалася за мене. Знала, що я дам собі раду. Тільки той швед наробив гвалту, підняв на ноги всі рятувальні станції від Бара до Герцегнового.

Ми спустилися до затоки. Вода була спокійна, в ній відбивалися обриси скель і темні верхівки піній. Там, де вода доходила до скель, видно було зграйки рибок і колючі клубки морських їжаків. Невеликі краби вилазили на скелі. І дві здорові чайки кружляли в повітрі.