Саботаж кохання

Наша армія знайшла нову форму агресії проти ворога.

Щоранку китайські функціонери доставляли мешканцям гетто натуральні йогурти. Вони залишали перед дверима кожної квартири ящичок з персональними йогуртами у скляних горщиках, прикритих клаптиком паперу. Білий молочний продукт знаходився під товстим шаром жовтуватої сичужної закваски.

На світанку десантно-диверсійна група у складі вояків чоловічої статі з'являлася перед дверима квартир, де мешкали східні німці, злегка підіймала кришечки, висьорбувала закваску, а натомість виливала зі свого організму еквівалентну дозу рідини ідентичного кольору. Потім клали кришечки на місце: не пійманий — не злодій, — і прожогом звідти хто куди.

Ми ніколи так і не довідались, чи їли наші жертви свої йогурти. Схильні думати, що їли, адже про жодну скаргу чуток не було. Ці китайські молочні продукти були такими кислючими, що якісь дивні присмаки могли пройти й непоміченими.

Огидність цієї операції викликала у нас нестримну блювоту. Ми вважали себе мерзотниками. То було грандіозно!

Дітлахи Східної Німеччини були міцні, хоробрі та дужі. Вони задовольнялись тим, що засипали нас стусанами. Такі вияви ворожості видавалась нам дурницею порівняно з нашими злочинами.

Ми були негідниками крутої вдачі. Сума м'язів нашої армії була сміхотворно малою порівняно з силами ворожої армії. Але, хоч нас було й менше, злості у нас було значно більше.

Коли один із наших потрапляв до рук східних німців, за годину в гулях і синцях він уже виходив від них.

Коли відбувалось навпаки, ворог у накладі не лишався.

По-перше, наш садизм займав значно більше часу. Німченя мало право порозважатись принаймні до вечора. Часом і значно довше.

Починали ми з того, що в присутності нашої жертви влаштовували інтелектуальну оргію стосовно її подальшої долі. Ми розмовляли французькою, і німець ані біса не кумекав: так на нього навіювало більше страху. Тим паче, що наші навіювання промовлялись із неперевер-шеною зловтіхою й екзальтованою жорстокістю, а наші обличчя і голоси були чудовими субтитрами до них. Літота[8] була вище нашої гідності:

— Відріжемо йому оцей… і оті…, - класичний вступ до нашого словесного пресингу.

(Серед східних німців не було жодної дівчинки. Це загадка, ключа до якої я так і не знайшла. Можливо, батьки лишали їх у рідній країні на якого-небудь тренера з плавання або штовхання ядра.)

— Кухонним ножем Чена.

— Ні, бритвою Циглера.

- І змусимо його їх зжерти, — відрізав один з прагматиків, який вважав ці подробиці зайвими.

-І приправимо їх… і…

- І д-ду-у-же поволі, - додав охочий до прислівників.

— Так, і хай добре пережує, - промовив знавець лінгвістичних тонкощів.

— А потім змусимо його виблювати, — віщував богохульник.