Розділ «Роман та уривки з романів»

— Та мені, зрештою, байдуже, — мовив К. і повернув опущену голову до дверей, наміряючись іти далі, — я просто хотів перед нею вибачитись, бо сьогодні вранці я заходив до її кімнати.

— Пане K., у цьому нема потреби, ви надміру запобігливі, а панна нічогісінько й не знає, вона вийшла з дому досвіта, і я там уже прибрала, ось самі подивіться, — і господиня відчинила двері до кімнати панни Бюрстнер.

— Дякую, я вам вірю, — відмовився К., але таки підійшов до дверей. Місяць лагідним сяєвом затоплював темну кімнату. Скільки можна було побачити, все й справді стояло на місці, навіть блузка вже не висіла на віконній защіпці. Тільки на ліжку привертала око подушка з плямою місячного світла.

— Панна часто поночі вертається додому, — сказав К. і подивився на фрау Ґрубах, немов дорікав їй за те.

— І ми були молодими! — відповіла господиня, виправдовуючи дівчину.

— Авжеж, авжеж, — погодився K., — але так може зайти задалеко.

— Може, — кивнула фрау Ґрубах. — Ви, пане К., завжди маєте слушність і, певне, навіть тепер. Звичайно, я не хочу обмовляти панну Бюрстнер, це добра й мила дівчина, приязна, охайна, пунктуальна й роботяща, і за це я її дуже ціную, але правда й те, що їй годилося б мати більше самоповаги і стриманості. Цього місяця я вже двічі бачила її на далеких від центру вуличках, і щоразу з іншим чоловіком. Для мене це дуже прикра річ, і, Господом присягаюсь, я розповідаю про це лише вам, хоча вже видається неминучим, що треба поговорити про це з самою панною. Зрештою, це не єдине, що схиляє мене до певних підозр.

— Ви дуже і дуже помиляєтесь! — розсердився K., майже неспроможний приховати свого гніву. — А втім, ви, напевне, хибно зрозуміли мої зауваження про панну, бо я такого і в гадці не мав. Я прямо застерігаю вас, щоб ви нічого не казали панні, ви в полоні хибних уявлень, я дуже добре її знаю, вона зовсім не така, як ви кажете. Але, напевне, я собі дозволяю забагато, я аж ніяк не хочу командувати вами, кажіть їй, що хочете. На добраніч.

— Пане K., — благально заговорила фрау Ґрубах, підбігаючи вслід за К. аж до його вже відчинених дверей, — я й не збираюсь розмовляти з панною, я, звичайно, як і до цього, далі наглядатиму за нею, але я тільки з вами поділилася тим, що згаю. Зрештою, кожен пожилець зацікавлений, щоб у пансіоні був порядок, і я присвячую цій меті всі свої зусилля.

— Порядок! — гукнув наостанок К. у прочинені двері. — Коли хочете підтримувати в пансіоні порядок, виженіть спершу мене. — К. зачинився в кімнаті і вже не зважав на легенький стукіт у двері.

Натомість K., оскільки йому зовсім не хотілося спати, надумав ще трохи посидіти і, скориставшись цією нагодою, дізнатися достеменно, коли повертається додому панна Бюрстнер. Може, тоді йому таки пощастить, хоч година буде вже пізня, поговорити з нею. К. сів біля вікна, притулив до шибки втомлені очі і якусь хвилину навіть думав про те, щоб покарати господиню й намовити панну Бюрстнер разом з ним розірвати угоду з фрау Ґрубах. Тієї ж миті цей намір видався К. страшенною дурницею, і він навіть запідозрив, що йому заманулося міняти квартиру через події сьогоднішнього ранку. Такий безглуздий, нікчемний учинок був би гідний усілякої зневаги.

Коли К. набридло споглядати безлюдну вулицю, він приліг на канапу, але спершу прочинив двері до передпокою, щоб, не встаючи з канапи, бачити кожного, хто зайде до квартири. Він ліг близько одинадцятої години і спокійно курив сигару. Докуривши, підвівся й вийшов до передпокою, неначе міг тим прискорити прихід панни Бюрстнер. К. не дуже кортіло її бачити, він навіть до ладу й не пригадував, яка вона з лиця, — просто прагнув поговорити з нею, і його дратувало, що своїм пізнім поверненням панна Бюрстнер ще й кінець цього дня затьмарює неспокоєм і неладом. Вона завинила ще й тим, що він сьогодні не вечеряв і не пішов, хоч і мав такий намір, до Ельзи. Але і те, і те можна ще надолужити, якби К. пішов тепер до корчми, де працювала Ельза. Зрештою, до Ельзи можна піти й пізніше, після розмови з панною Бюрстнер.

Була вже половина дванадцятої, як на сходах почулися чиїсь кроки. K., що, замислившись, походжав, не стишуючи ходи, по передпокою, мов у власній кімнаті, заховався за свої двері. Прийшла панна Бюрстнер. Замикаючи двері, дівчина мерзлякувато накинула шовковий шарф на вузенькі плечики. Вона от-от зайде до своєї кімнати, і K., звичайно, не має права вдиратись туди опівночі; йому слід заговорити до неї тепер, але, як на лихо, він забув запалити в своїй кімнаті електричне світло, тож, як вийде зненацька з темної кімнати, його поява скидатиметься на напад, і панна Бюрстнер, напевне, дуже перелякається. Становище було безпорадне, і K., не можучи гаяти часу, прошепотів у прочинені двері:

— Панно Бюрстнер! — здавалося, він не гукав, а благав її.

— Хто тут? — запитала панна Бюрстнер і, широко розплющивши очі, стала роздивлятися навколо.

— Це я, — ступив наперед К.

— Ах, пан K.! — засміялася панна Бюрстнер. — Добрий вечір! — І вона простягла йому руку.

— Я хотів би сказати вам кілька слів, ви мені дозволите?

— Тепер? — здивувалася панна Бюрстнер. — Невже це треба робити саме тепер? Здається, пора непідходяща, га?

— Я чекав вас із дев’ятої години.