Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

Він почав зашивати рану, вправно, ретельно, уважно, весь зосередившись на своїй роботі, більше ні про що не думаючи. Могила закривалася. З’єднувались шари тканин, аж до останнього, верхнього. Він наклав скобки й випростався.

— Усе.

Ежені натиснула на педаль, опустила стіл у горизонтальне положення й накрила Кет простиралом. «Шехереззда», подумав Равік. Позавчорашній день, сукня від Менбоше… чи ви були коли-небудь щасливі… і щe раз… я боюся… звичайна операція… Грали цигани. Він глянув на годинник над дверима. Дванадцята. Обід. Тепер скрізь відчиняються двері контор, фабрик, і звідти на вулицю рине потік здорових людей. Сестри викотили плаский візок з операційної. Равік скинув гумові рукавиці, підійшов до вмивальника й заходився мити руки.

— Викиньте сигарету, — сказав Вебер, миючись біля другого вмивальника. — Обпечете губи.

— Ага, дякую. Хто їй скаже про все, Вебере?

— Ви, — не задумуючись, відповів той.

— Доведеться їй пояснити, чому ми її оперували. Вона сподівалася, що то буде звичайний аборт. Сказати їй правду ми не можемо.

— Щось вигадаєте, — впевнено мовив Вебер.

— Ви так вважаєте?

— Звичайно. Маєте ще час до вечора.

— А ви?

— Мені вона не повірить. Вона знає, що оперували її ви, й захоче все почути від вас. У неї тільки виникла б підозра, якби прийшов я.

— Справді.

— Не розумію, як могла хвороба охопити все за такий короткий час.

— Могла. Хотів би я знати, що я їй скажу.

— Та вже щось придумаєте. Мовляв, кіста або міома.

— Так, — сказав Равік. — Кіста або міома.

Уночі він іще раз зайшов до клініки. Кет спала. Ввечері вона була прокинулась, виблювала, десь із годину не могла заспокоїтися, потім знов заснула.

— Вона щось питала?

— Ні,— відповіла рум’яна сестра. — Вона ще не цілком отямилась і нічого не питала.