Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

— Так. Як старшому офіціантові,— засміявся Равік.

— Справді, вам зі мною клопіт.

— Я не люблю їсти сам. Оце й усе. Як і ви.

— З мене погане товариство.

— Чого ж, — заперечив він. — За столом добре. Навіть дуже добре. Я не зношу балакучих людей. І таких, що розмовляють надто голосно.

Він глянув у бік Альбера. Червоний капелюшок із перами, постукуючи в лад своїм словам парасолькою по столику, на всю залу пояснював йому, чому саме він така свиня. Альбер терпляче й досить байдуже слухав.

Джоан Маду ледь усміхнулася.

— Такого я не вмію.

— Ось їде другий візок із перекусками. Будемо їсти далі чи спершу покурите?

— Спершу покурю.

— Добре. Сьогодні я маю інші сигарети, не ті з чорним тютюном.

Равік дав їй припалити. Джоан відхилилась на спинку стільця й глибоко затяглася. Потім глянула просто у вічі Равікові.

— Гарно так сидіти, — мовила вона, і йому на мить здалося, що вона зараз заплаче.

Каву вони пили в «Колізеї». Велика зала, що виходила вікнами на Єлісейські поля, була переповнена, але вони знайшли столик унизу, в барі, де верхня частина стін була облицьована скляними панелями, за якими сиділи й літали папуги, какаду та інші барвисті тропічні птахи.

— Ви вже думали про те, що робитимете далі? — спитав Равік.

— Ні, ще не думала.

— Ви їхали сюди з якимось наміром?

Джоан завагалася.

— Ні, якогось певного наміру в мене не було.

— Я питаю не з цікавості.