Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

XXVIII

Равік спустився у вестибюль готелю «Принц Уельський». Там було порожньо. Біля конторки портьє тихо грало радіо. В кутку поралося дві прибиральниці. Равік швидко пройшов вестибюль, не привертаючи до себе уваги. Виходячи, він глянув на годинник навпроти дверей. Була п'ята година ранку.

Він піднявся по авеню Георга П’ятого й підійшов до ресторану «Фуке». Ніде ні душі — ресторан давно зачинений. Равік зупинив таксі й поїхав у «Шехерезаду».

Морозов стояв біля входу.

— Нема, — сказав Равік.

— Я так і думав. Учора дарма було й сподіватися.

— Чому? Вчора якраз минуло чотирнадцять днів.

— Не можна розраховувати все до одного дня. Ти весь час сидів у «Принці Уельському»?

— Так. Від самого ранку й досі.

— Він подзвонить завтра, — сказав Морозов. — Сьогодні він міг залагоджувати якісь справи або виїхав на день пізніше.

— Завтра в мене операція.

— Вранці він не буде дзвонити.

Равік нічого не сказав. Він дивився на таксі, з якого виліз найманий танцюрист у білому смокінгу. За ним з’явилася бліда жінка з великими зубами. Морозов відчинив перед ними двері. Вся вулиця раптом запахла парфумами «Шанель». Жінка ледь припадала на ногу. Танцюрист розрахувався з таксистом і поплентався за нею. Жінка чекала на нього біля дверей. При світлі ліхтаря її очі здавалися зеленими, а зіниці обернулися в темні цятки.

— Так рано він напевне не подзвонить, — ще раз сказав Морозов, вернувшись від дверей.

Равік промовчав.

— Якщо ти залишиш мені ключа, я можу о восьмій піти туди, — повів далі Морозов. — І посидіти, поки ти повернешся.

— Тобі ж треба виспатися.

— Дурниці. Я можу лягти на твоє ліжко, коли захочу. Ніхто не буде дзвонити, але я посиджу, якщо це тебе заспокоїть.

— Я буду на операції до одинадцятої.

— Добре. Давай ключа. Я не хочу, щоб ти від хвилювання пришив якійсь дамі з вищих кіл яєчник до живота.