— Я б тебе й не взявся оперувати, Борисе.
— Чому?
— Нема такого лікаря, що захотів би оперувати свого брата.
— Я тобі й не дам такого задоволення. Помру вві сні від розриву серця. Я роблю для цього все, що можу. — Морозов зміряв Равіка веселим, по-дитячому ясним поглядом і підвівся. — Мені пора йти. Відчиняти двері в осередку культури на Монмартрі. І навіщо тільки людина живе на світі?
— На те, щоб думати про це. Будуть іще якісь запитання?
— Будуть. Чому, надумавшись про це вдосталь і набравшись розуму, людина враз помирає?
— Багато людей помирає, так і не набравшись розуму.
— Не ухиляйся від відповіді. І не розповідай мені казок про переселення душ.
— Я спершу спитаю тебе ось що: леви поїдають антилоп, павуки — мух, лисиці — курей… А хто, єдиний із земних істот, ненастанно підкорює, мордує і вбиває таких, як він сам?
— Це дитяче запитання. Звичайно ж, людина, вінець творіння, істота, що вигадала такі слова, як любов, добро і милосердя.
— Так. А хто, єдиний із земних істот, здатен заподіяти собі смерть і заподіює її?
— Теж людина, що вигадала вічність, бога і воскресіння.
— Чудово, — мовив Равік. — Тепер ти бачиш, скільки в нас закладено суперечностей. А ти ще й допитуєшся, чому ми помираємо.
Морозов здивовано глянув на нього, тоді хильнув із чарки вина.
— А ти, виходить, софіст, — мовив він. — Усе викручуєшся.
Равік підвів на нього очі. Джоан, тужно подумав він. Якби вона зараз зайшла в ці брудні засклені двері!
— Наше лихо, Борисе, в тому, що ми почали думати, — сказав він. — Якби ми були вдовольнилися тим щастям, що його дає хіть і обжирання, всього цього не сталося б. Хтось експериментує над нами, але, видно, остаточних наслідків і досі не домігся. Не треба нарікати. І піддослідні тварини повинні мати свою фахову гордість.
— Так кажуть різники, але не воли. Вчені, але не морські свинки. Лікарі, але не білі миші.
— Слушно… Слава законові логіки про достатнє обгрунтування! Випиймо, Борисе, за красу… За вічні чари миті! Знаєш, що ще притаманне тільки людині? Сміятися й плакати.
— І впиватися. Горілкою, вином, філософією, жінками, надією і розпачем. А знаєш, що тільки їй єдиній відомо? Що вона має померти. А як протиотруту їй подаровано уяву. Камінь реальний. Рослина також. І тварина реальна. Вони доцільні. Вони не знають, що мають померти. А людина знає. Здіймися вгору, душе! Лети! Не скигли, легалізований убивцю! Хіба ми щойно не проспівали гімн людству? — Морозов труснув сіру пальму так, що з неї посипалась пилюка. — Прощай, пальмо, відважний, зворушливий символе півдня, улюбленице господині французького готелю! Прощай і ти, людино без батьківщини, витка рослино без коріння, злодійчуку, що залазить у кишеню смерті! Пишайся тим, що ти романтик!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Твори в двох томах » автора Еріх Марія Ремарк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТРІУМФАЛЬНА АРКА“ на сторінці 218. Приємного читання.