Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

— Вишлють, — сказала вона так, ніби аж тепер збагнула, що це означає.— Вишлють? Із Франції? І тебе не буде?

— Недовго.

Здавалося, Джоан не почула, що він сказав.

— Тебе не буде, — мовила вона. — Не буде І Що ж я тоді робитиму?

Равік усміхнувся.

— Так, — сказав він. — Що ти тоді робитимеш?

Джоан сіла, поклала руки на коліна й ніби заклякла.

— Джоан, — сказав Равік, — я тут уже два роки, й нічого не сталося.

Вираз її обличчя не змінився.

— А коли все-таки станеться?

— Ну, то я скоро повернуся. Тижнів через два. Це буде наче невеличка подорож, та й годі. А тепер зателефонуй до «Шехерезади».

Вона нерішуче підвелася.

— Що мені сказати?

— Скажи, що в тебе бронхіт. І говори хрипким голосом.

Джоан рушила до телефону. Але на півдорозі зупинилася й швидко повернулась до нього.

— Равіку…

Він обережно відвів її руки.

— Годі. Забудьмо про це. Для нас це навіть добре. Не дасть нам стати лихварями пристрасті. Наше кохання лишиться чистим, як полум'я, а не перетвориться в кухонну плиту, де готують обід для родини. А тепер зателефонуй до клубу.

Джоан зняла трубку. Равік стежив за нею, поки вона говорила. Спочатку думки її були десь-інде, вона весь час поглядала на нього так, наче його от-от ув’язнять. Та поступово почала досить легко й вірогідно брехати. І набрехала навіть більше, ніж було треба. Обличчя її ожило, на ньому тепер відбивався той біль у грудях, який вона змальовувала. Голос ставав дедалі втомленіший, хрипкіший, а наприкінці Джоан навіть закашляла. Дивилася вона вже не на Равіка, а кудись поперед себе, цілком захопившись своєю роллю. Він мовчки спостерігав її. Потім добре хильнув кальвадосу. Жодних комплексів, подумав він. Як дзеркало, що чудово все відбиває, але нічого не затримує.

Джоан поклала трубку й відгорнула назад волосся.