Розділ «Частина 2 Батько прибиральника»

Коли я знову сів до столу, в голові в мене пояснішало, і цього разу там вигулькнули деякі слова.

ВАРІАНТИ:

1. Повідомити поліцію.

2. Анонімний дзвінок різнику (сказати «я назираю за тобою, мф, якщо ти щось зробиш, я тебе викажу»).

3. Сфабрикувати щось на різника.

4. Якось зробити різника недієздатним.

Тут я зупинився. Вимкнувся холодильник. Не чутно було ні сідаючих літаків, ані автомобільного руху на Гаррис-авеню. Наразі залишився лише сам я, мій вентилятор і мій незавершений список. Нарешті я дописав фінальний пункт.

5. Убити різника.

Потім я зім’яв цей аркуш, взяв із великої коробки при пічці кухонний сірник і чиркнув. Вентилятор вмить його задув, і я знову подумав, як же це важко змінити деякі речі. Я вимкнув вентилятор, запалив інший сірник і торкнувся ним зіжмаканого паперу. Той спалахнув, і я кинув його до мийки, зачекав, поки він догорить, а тоді змив попіл у каналізацію.

Після цього містер Джордж Емберсон ліг у ліжко.

Але ще довго не міг заснути.

Коли о пів на першу ночі понад дахом пронісся останній літак, я все ще лежав без сну і думав про той список. Повідомлення до поліції відпадало. Таке могло б подіяти з Освальдом, котрий відкрито проголошував про свою любов до Фіделя Кастро і в Далласі, і в Нью-Орлеані, але Даннінг — це зовсім інша справа. Він всіма любимий і всіма шанований член громади. А хто я? Новачок у місті, яке не любить немісцевих. Того дня, вийшовши з аптеки, я знову бачив Безпідтяжка і його компанію перед «Тьмяним срібним доларом». Одягнений я був по-робітничому, але вони подарували мені ті самі косі погляди «хто ж ти, на хер, за такий».

Та й взагалі, що я міг сказати поліції, навіть якби прожив у Деррі не вісім днів, а вісім років? Що я мав видіння, як Френк Даннінг під ніч на Гелловін мордує свою сім’ю? Це безперечно мало б успіх.

Трохи більше мені подобалася ідея зробити анонімний дзвінок самому м’ясникові, але це був лячний варіант. Щойно я зателефоную Френку Даннінгу — на роботу або в апартаменти Едни Прайс, де його поза всякими сумнівами покличуть до апарата в загальній вітальні — я тим самим вже зміню хід подій. Такий дзвінок може утримати його від мордування сім’ї, але я боявся, що так само він може мати й зворотний ефект, зіштовхнувши його з непевного краєчку розважливості, вздовж якого він походжає, прикриваючись привітною посмішкою Джорджа Клуні. Замість запобігти вбивствам, я навпаки можу наблизити їх скоєння. Наразі я знав, де і як. Застерігши його, я все зроблю непевним.

Сфабрикувати щось на нього? Це працює в шпигунських романах, але ж я не агент ЦРУ; я, чорти мене забирай, вчитель мови й літератури. Наступним пунктом йшло: «зробити різника недієздатним». Гаразд, але як? Може, вдарити його «Санлайнером», коли він ітиме з авеню Милосердя на Кошут-стрит із молотком у руці і вбивством на думці? Якщо тільки мені фантастично не пощастить, мене впіймають і ув’язнять. Крім того, є ще одне але. Недієздатні особи зазвичай одужують. Він може спробувати зробити те саме знову. Лежачи у темряві, я оцінив такий сценарій як вельми ймовірний. Бо минуле не бажало змінюватись. Воно опиралося.

Єдиним надійним способом залишалося ходити за ним назирці, дочекатися, доки він буде сам, і тоді вбити його. Роби найпростіше, дурнику.

Проте й з цим виникали проблеми. Найбільшою була та, що я не знав, чи зможу впоратись з цим. Я гадав, що зміг би в гарячці — захищаючи себе або когось, — але холоднокровно? Навіть знаючи, що моя потенційна жертва, якщо його не зупинити, збирається замордувати власну дружину й дітей?

І… якщо я зроблю це, а потім мене схоплять, раніше ніж я встигну втекти у майбутнє, де я Джейк Еппінг, а не Джордж Емберсон? Мене судитимуть, визнають винним і запроторять до штатної в’язниці Шошенк. Саме там я й сидітиму того дня, коли в Далласі уб’ють Джона Ф. Кеннеді.

Але навіть не в цьому ховався абсолютно злий бік цієї справи. Я встав і поспішив через кухню до тієї телефонної будки, яка тут називалася ванною кімнатою, ввійшов до кабінки туалету і сів на унітаз, уперши лоба собі в долоні. Я вирішив, що твір Гаррі правдивий. І Ел так вважав. Імовірно, так воно й було, бо Гаррі перебував на пару градусів поза нормальністю, а притлумлені люди менше схильні видавати за реальність такі фантазії, як убивство молотком цілої родини. І все ж…

«Імовірність дев’яносто п’ять відсотків — це ще не стовідсоткова», — казав Ел, а він же говорив про Освальда. Про єдиного підозрюваного, котрий мусив бути вбивцею, якщо відкинути геть всю ту балаканину про змову, але в Ела все одно залишалися останні сумніви.