Розділ «Частина 2 Батько прибиральника»

Тепер залишилось одне, чи розпатякуватимуть ці діти про нашу химерну розмову окрай Пустовища.

Беверлі дивилася на мене серйозними, неспокійними очима.

— Але ж, містере Емберсон, я знайома з татом Тугги. Він працює в маркеті «Централ-стрит». Він люб’язний чоловік. Завжди посміхається. Він…

— Цей люб’язний чоловік більше не живе зі своєю сім’єю, — перебив Річі. — Дружина витурила його геть.

— Це тобі Туг розказав? — вирячилася вона на Річі.

— Та ні. Бен Генском. А йому сам Туг.

— І все одно він люб’язний, — промовила Беверлі зніченим тоном. — Завжди жартує про те й се, але ніколи не чіпляється, не лапає.

— І клоуни жартують направо й наліво, — сказав я. Обоє здригнулися, немов я знову вщипнув їх за той клубок нервів. — Це аж ніяк не робить їх люб’язними.

— Ми знаємо, — прошепотіла Беверлі. Дивилася вона собі на долоні. А потім звела очі на мене. — Ви знаєте про Черепаху? — Слово Черепаха в неї прозвучало, немов чиєсь ім’я[180].

Я вже мало не відповів «знаю про підлітків-мутантів черепашок-ніндзя», та схаменувся. Ще десятиліття мусили пройти до появи Леонардо, Донателло, Рафаеля й Мікеланджело[181]. Тому я просто похитав головою.

Вона з непевністю поглянула на Річі. Він подивився на мене, потім знову на неї.

— Але ж він добрий. Я цілком певна, що він добрий, — торкнулася вона мого зап’ястка. Пальці в неї були холодними. — Містер Даннінг люб’язний чоловік. І те, що він більше не живе зі своєю сім’єю, не доводить, що це не так.

Точно в ціль. Моя дружина покинула мене, але не тому, що я був нелюб’язним.

— Це я розумію, — підвівся я на рівні. — Я збираюся залишатися в Деррі ще деякий час, і непогано було б не викликати до себе надмірної уваги. Ви зумієте перемовчати про нашу розмову? Я розумію, що прошу забагато, але…

Вони перезирнулися й вибухнули реготом.

Насилу нарешті заговоривши, Беві сказала:

— Ми вміємо тримати таємниці.

Я кивнув:

— Певен, що вмієте. Можу закластися, цього літа вам було про що тримати мовчанку.

На це вони нічого не відповіли.