Розділ «Післямова»

Та проте головним чином я дотримувався правди.

Когось обурить моя надмірна жорсткість в описах міста Далласа. Прошу нас розрізняти. У всякому разі, розповідь від першої особи Джейка Еппінга дозволила мені робити це з чистим сумлінням, принаймні коли події відбуваються в 1963 році. Того дня, коли Кеннеді приземлився в аеропорту «Лав Філд», Даллас був переповнений ненавистю. Всюди майоріли прапори Конфедерації, національні прапори США висіли догори ногами. Декотрі з тих людей, що зустрічали його в аеропорту, тримали плакати за написами: ДОПОМАГАЙМО ДжФК ВИКОРІНЯТИ ДЕМОКРАТІЮ. Незадовго до того листопадового дня Едлея Стівенсона й леді «Божу Корівку» Джонсон фактично заплювали даллаські виборці. І запльовували місіс Джонсон домогосподарки з середнього класу.

Сьогодні там краще, але все одно на Головній вулиці можна побачити оголошення, типу З ВОГНЕПАЛЬНОЮ ЗБРОЄЮ ВХІД У БАР ЗАБОРОНЕНО. Це післяслово до роману, а не газетна шпальта, але я маю власну думку щодо цього, зокрема враховуючи поточний політичний клімат у моїй країні. Якщо бажаєте дізнатися, до чого може призвести політичний екстремізм, передивіться фільм Запрудера. Зверніть особливу увагу на 313 кадр, де вибухає голова Кеннеді.

Перш ніж закінчити, я хочу подякувати ще одній людині: покійному Джеку Фінні[724], одному з найкращих американських фантастів і оповідачів. Окрім «Крадіїв тіл», він написав ще й «Часом і знову», книгу, яка, на скромну думку вашого автора, є видатним романом про подорож крізь час. Я хотів присвятити цю книгу йому, але в червні минулого року до нашої родини додалася чудесна онучка, тому присвяту отримує Зелда.

Джеку, я певен, ти мене розумієш.

Стівен Кінг

Бенгор, Мейн