Розділ «Частина третя»

— Я що? — просичав він. — Що, блядь, я зробив? Та я ніколи… Я не ґвалтував тебе.

Він оце «ґвалтував» прошепотів так, ніби боявся, що хтось може почути нас.

— Мені було тринадцять років, — сказала я. — Я казала тобі, щоб ти зупинився, очі нафіг усі виплакала, я… — мені довелося зупинитися, тому що я відчула, як сльози стали в горлі, заглушаючи мій голос, а плакати зараз перед цим покидьком я не хотіла.

— Ти плакала, тому що це в тебе був перший раз, — сказав він тихо, вкрадливо, — тому що це боляче. Ти мені не казала, що не хочеш. Ти не сказала «ні», — тоді, голосніше, рішучіше: — Ти брехлива сука, ти мені не казала, що не хочеш! — тепер він почав сміятися. — Я міг би мати всіх, кого хотів, хіба ти не пам’ятаєш? За мною половина дівчат у Бекфорді бігала з мокрими трусами. Я мав твою сестру, найгарячішу з усіх тамтешніх дівок. Ти серйозно думаєш, що мені було потрібно ґвалтувати таку жирну корову, як ти?

Він так справді вважав. Я бачила: він вірив у кожне своє слово, і не мала, що йому на це сказати. Увесь цей час він жодного разу не відчував себе винним. Він ніколи, ні на мить, не відчував каяття, бо в його уявленні те, що він зробив, не було зґвалтуванням. Увесь цей час і донині він вважав, що зробив товстій дівчині послугу.

Я відійшла від нього. За спиною я чула, як він іде позаду, лаючись собі під ніс: «Ти завжди була психічною, суко, чи не так? Завжди ж була! Повірити не можу: ти приходиш і отаке лайно мені кажеш, що…»

Я раптом зупинилася за кілька футів від автомобіля. «Хіба тобі хоч на трохи це не сподобалося?» Щось у моїй голові зрушило з місця. Якщо Роббі не вважав, що зґвалтував мене, то це тоді? Про що ти говорила, Нел? Про що мене питала? Що саме хоч на трохи могло сподобатися? Я озирнулася. Роббі стояв у мене за спиною з відкритим ротом, його руки, як шматки м’яса, висіли уздовж його боків.

— А вона знає? — спитала я його.

— Що?

— Нел знає? — крикнула я йому.

Він випнув губу.

— Що Нел знає? Що я трахнув тебе? Жартуєш, чи що? Уяви собі, що б вона сказала, якби я сказав їй, що виграв її сестричку одразу після неї? — Він засміявся. — Я їй розказав першу половину: як ти напилася, вішалася на мене, дивилася своїм нещасним товстим обличчям і просила: «ну будь ласка!» Ти, як собачка, завжди крутилася поблизу, весь час дивилася на нас, коли я був з нею, шпигувала за нами, навіть коли ми були в ліжку — що, подобалося дивитися? Думала, ми не бачимо? — Він засміявся. — А ми бачили. Ми тоді, бувало, жартували про це: як ти, маленька збоченка, товстуха нещасна, яку ніхто ніколи не мацав, не цілував, любиш дивитися, як розважається твоя класна сестра… — Він похитав головою. — Зґвалтування? Не сміши мої капці. Ти ж хотіла й собі того, що мала Нел, ти, бля, чітко це давала зрозуміти!

Я уявила себе — як я сиджу під деревами, стою під дверима спальні, спостерігаю. Він мав рацію, я дивилася на них, але не з пожадливістю, не із заздрістю, а якось жахливо зачарована. Я дивилася, як дитина, тому що й була дитиною. Я була маленькою дівчинкою, яка не хотіла бачити, що робиться з її сестрою (бо коли дивишся, завжди виникає таке відчуття, ніби це робиться з тобою), але не могла відвести очей.

— Я сказав їй, що ти намагалася спробувати зі мною, а потім ти розплакалася і втекла, коли я тебе відштовхнув, і вона побігла за тобою.

І тут у мене в голові раптово все перевернулося: твої слова, жар твого гніву, тиск руки, яка потримала мене у воді, а потім схопила за волосся й потягла на берег.

«Ах ти суко, ти дурна жирна суко, що ж ти наробила?! Що ж ти робиш?!»

Чи, може: Ах ти дурна суко, що ти робила?

А потім: Я знаю, що він тебе образив. Але ж чого ти чекала?

Я дійшла до машини, тремтячою рукою намацуючи ключі. Роббі ще був позаду мене й далі щось балакав:

— Ага, котись ковбаскою, ти, брехлива шльондро. Ти ж ніколи й не думала, що дівчинка буде тут, правда? Це була відмазка, еге ж? Ти прийшла до мене. Хочеш, бля, ще разок? — Я чула, як він сміється, ідучи, і робить контрольний постріл через вулицю. — Жодних шансів, цяцю, усе, поїзд пішов. Ти, може, трохи й схудла, але й досі крокодил крокодилом!